А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
«Поезія — це завжди неповторність якийсь безсмертний дотик до душі» (творчість Ліни Костенко) - сочинение


Мудрими людьми мовлено, що нація не існує як така без носіїв величного,
творчого начала, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава1
Богу, наш народ має таких творців. Ліна Костенко входила до невеликого кола
тих митців, які завжди несли слово правди своєму народові. У доробку поетеси!
є значна кількість творів, у яких вона розмірковує над суспільною роллю ху-,:
дожника, над проблемою «митець і мистецтво». Вірш «Доля» засвідчив розумій--'
ня та відчуття суспільного статусу художнього слова, покликання поета в цьому1
світі:

Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться —
У мене жодних претензій нема
До долі — моєї обраний ці. Ніби прямим перегуком із «Долею» є вірш «Ги знов прийшла, моя печальна музо».
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Якими віками світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
Знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші,
Твоє чоло шляхетне і яснее

Поети є ж і кращі, і щасливіші, Спасибі, що ти вибрала мене. Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишиться у спадок твоєму роду, а відтак народу? Ці роздуми приходять через наплив духовних випробувань, через перевірку в людині її самовідданості життєвому покликанню.

У вірші «Цирк», присвяченому Н. Дуровій, Ліна Костенко сказала такі слова: Твоє страждання — особиста справа, Твоє мистецтво — радощі для всіх. Можливо, підсвідомо вона проектувала їх і на власну долю, на своє мистецтво. Бо щоб стати творцем, не досить просто писати, треба жити. Неповторність Ліни Костенко полягає в усвідомленні й розкритті самоцінності й унікальності кожної суттєвої митті:
Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Ці рядки ніби спрямовані до кожного з нас. Поезія Ліни Костенко спонукає нас цінувати і берегти все, що нас оточує, бо воно неповторне: Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня. А особливо треба берегти те, що прийшло до нас у спадок від попередніх поколінь, були носіями духовних .цінностей, торкнулися душею їх: Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи мене не мине. Поезіям Ліни Костенко притаманний спалах високого громадського обов'язку поета — передавати тяжкий досвід поколінням, які не знали війни, підтримувати в них пам'ять про великий подвиг народу. «Пастораль XX сторіччя» розповідає про жахливу смерть трьох пастушків від залишених гранат. Це присуд війні, тим, хто розпалює її. Віль втрати відчували не тільки люди «І несли їх діди, яким не хотілося жити», а й природа гірко уболівала: «Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць». Та життя безпереревне: і далі цвітуть мальви, спадають на землю вечори і світанки, народжуватимуться діти: Під горою стояла вагітна, як поле мати.
І кричала та мати -Хоч личко його покажіть. «Вагітна, як поле, мати...» І безсмертна, як поле. Як сама земля. Про подвиг народний у боротьбі з фашизмом нагадує вірш «Тут обелісків ціла рота». Обеліски... Пам'ятники... Вони нагадують нам про тих, хто спочив вічним сном, захищаючи рідну землю:

Лежать наморені солдати, а не проживши й півжиття! Та чи всім зведені пам'ятники? Чи не викреслила людська пам'ять, історія усіх тих лихоліть, які пережив наш народ? Чи не заросла стежина пам'яті забуттям? До цих роздумів спонукує нас поетеса.
Поезія — вельми дивна річ: вона не тільки виховує, але й повчає. Горе чи щастя, коли юнак не відповів дівчині взаємністю в коханні? На перший погляд, ніби й горе, та плач її: «це ще не сльози — це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу».
Та мине час, горе зітреться, вона ще молоденька, ще росте. Тож прийде до неї
ще справжнє кохання. .

Неповторність поезії Ліни Костенко... Пісенність поезій її привертає увагу сучасників. Ота «неповторність» відкрила ще одну грань таланту Ольги Богомолець (лікаря за фахом).
Уявимо, що ми з вами в одному з концертних залів Торонто. Вслухайтесь: Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань.
Обличчя людей, які сиділи в залі, м'якшали, теплішали. Кудись зникала їх настороженість, холодність. Цей спів, до болю рідний, змушує душу полинути за чудовими, ніжними звуками музики.




 
І раптом усе зникає. Останній звук потонув у тиші. А на сцені, ніжно схиливши голову, стоїть жінка, яка подарувала людям такі дивні хвилини щастя. По шоках людей течуть сльози, а у вухах лунає: «Я люблю, люблю свою Україну до оніміння, до стогону, до сліз». Позиція громадянина і поета Ліни Костенко вчить, як треба бути вірним своєму таланту й своєму покликанню за будь-яких обставин. Бо, як вона пише в одному з віршів, — «Ще не було епохи для поета, але були поети для епох!» Усім цим близька і зрозуміла для нас Ліна Костенко. Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Л. Костенко Бувають, може, й кращі голоси, але такого другого немає. Л. Костенко Почати свій твір я хочу словами Володимира Базилевського: «Талант — не щось одномірне, цілий комплекс чинників, що й творять гармонію. Але з-поміж усіх особливостей є визначальна риса, за якою вгадується той чи інший майстер. У Ліни Костенко — це концентрація думки...». Так, Ліна Костенко — справжній майстер художнього світу. Вона філософськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває найсуттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, суперечливість і красу. В її ліриці звучать і мотиви Великої Вітчизняної війни, і роздуми про важливість творчої праці, бажання залишити по собі добру пам'ять, любити людей і природу, берегти їх. Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство і, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання. Тематичний обрій поетеси досить широкий. Самобутність її в тому, що вона художньо осмислює загальнолюдські цінності. 1 перша з них — роль і місце митця в житті. Епіграфом до цієї теми можна взяти рядки з вірша «Страшні слова, коли вони мовчать»: «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Цю ж проблему Костенко порушує в своєму історичному романі «Маруся Чурай». Головна героїня (талановита українська дівчина) виступає виразником свого часу, співцем героїчної доби: Ця дівчина не просто так, Маруся, Це голос наш. Це — пісня. Це — душа. Вірші з книги «Неповторність» співзвучніз поезією Івана Драча на цю ж тему. У Драча — «Він сам в собі. Він сам в своєму стилі», у Ліни — «Шукайте цензора в собі». Поет, на думку письменниці,— людина вільна, ні від кого не залежна. Вона пише тільки про те, що її хвилює, а не на замовлення. Як тільки митець стає на шлях конформізму, продається власті імущим, го він вже не митець: Я трохи звір, я не люблю неволі, Я вирвуся, хоч лапу відгризу... Принциповість Ліни Костенко стала причиною всіх тортур на її шляху, але вона інакше не може: Поет не може бути власністю, Це так йому вже на роду. Не спокушайте мене гласністю Я вдруге в пастку не піду. Працюю в кратері вулканів, Я завелика для капканів. Художник слова, стверджує поетеса, людина-інтелектуал, людина, яка філософськи може осмислити життя. А коли цього немає, то ти — не поет, а віршомаз. У вірші «Мандрівки серця» вона дає принципову оцінку таким горе-поетам: А скільки в нас поезій випадкових. З нічого й ні для чого виника. Вірші таких поетів — прикрість, бездуховність і, може, навіть аморальність, бо наповнені вони затертими і порожніми словами. Ліна Костенко любить свій народ, на долю якого випало так багато випробувань. Та в біді своїй, стверджує поетеса, ми винні самі: ...страждаю, мучусь, гину, а живу. Тут щось від Івана Франка, який теж, не завжди розумів байдужий і лінивий український народ. У широкому колі тем Ліна Костенко філософськи осмислює проблеми екології, наслідки чорнобильської трагедії. У цьому плані заслуговують на увагу вірші «Атомний вік опустив бетонні повіки», «Одкам'янійте статуї античні». У віршах звучить заклик берегти матір-природу, дбати про її екологічну чистоту: Ліси мої, гаї мої священні Прибудьте нам вовіки незнищенні. Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів про кохання: «Світлий сонет», «Вже почалось, мабуть, майбутнє», «Розкажу тобі думку таємну» тощо. Це ніжні, чаруючі поезії. В них звучить туга за безповоротно загубленим коханням, радість від щойно народженого почуття. Є у письменниці також вірші, в яких вона звертається до сучасників з проханням зберігати духовні і мистецькі вартості, бо вони є неперехідними цінностями минулого: Шануйте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине. Багато уваги Ліна Костенко приділяє проблемі рідної мови. Вона, як і М. Рильський, благає берегти рідну мову, «мов парость виноградної лози», виражає віру в те, що кожен українець свою мову буде відчувати в ріднім домі. На жаль, і в час перебудови наша мова ледь жива. Не проминула Л. Костенко й проблеми людських стосунків, розуміння якої вклала в рядки: Людині бійся душу ошукать... Всього один рядок, а який глибокий зміст! За ним — розуміння таких понять, як культура, духовність, менталітет. Зробиш зло в житті, і воно обов'язково повернеться до тебе, а добро — то успіх, авторитет, повага. Ліна Костенко... По-жіночому ніжна з коханими, друзями, однодумцями... І в той же час — безкомпромісна, безпощадна. Вона — справжня громадянка України, і її громадянство — не в байдужих фразах, а в бажанні служити сьогоденню.





Ну а если Вы все-таки не нашли своё сочинение, воспользуйтесь поиском
В нашей базе свыше 20 тысяч сочинений

Сохранить сочинение:

Сочинение по вашей теме «Поезія — це завжди неповторність якийсь безсмертний дотик до душі» (творчість Ліни Костенко). Поищите еще с сайта похожие.

Сочинения > Сочинения по украинской литературе > «Поезія — це завжди неповторність якийсь безсмертний дотик до душі» (творчість Ліни Костенко)
Сочинения по украинской литературе

Сочинения по украинской литературе


Сочинение на тему «Поезія — це завжди неповторність якийсь безсмертний дотик до душі» (творчість Ліни Костенко), Сочинения по украинской литературе