В Україні з раннього віку діти засвоювали правила моральної поведінки, переймали усталені в сім'ї звичаї. Саме родина, усвідомлюючи свою відповідальність перед суспільством, закладала в дитині ті перші основи добропорядності, які згодом ставали життєвою позицією.
Уже колискові пісні, де тільки й слів, що про котика, який має дитину бавить, були напутніми настановами на майбутнє: «Не вчись, каже, красти, а вчись робити».
Щоб діти в родині дружили між собою, «тримались одне одного», завжди залишали для менших доношувати першу сорочечку старшої дитини. А щоб дитина дружила не тільки з рідними, а й з чужими дітьми — своїми ровесниками, то про це також мала подбати мама. Коли траплялось, що двоє жінок з дітьми до року зійдуться десь в одному місці, то кажуть: «Сонце і місяць — то двоє, ростіть дітки обоє». І, звичайно, та дитяча дружба, замовлена мамами в ім'я Сонця і Місяця, що були у нашого народу божествами, мала бути надзвичайно міцною.
Дитину до року «молили»: мама чи бабуся складала дитині ручки й замість неї проказувала слова вечірньої чи післяобідньої молитви. У два роки дитину вже вчили молитись саму. У рік дітей навчали вітатись зі старшими — «давать чолом»: маля само чи по чиїйсь указці підходить до кого-небудь і піднімає ручку, щоб той здогадався, що воно йому хоче «дати чолом». Дорослий простягає свою долоню, і тоді дитина вдарить своєю долонькою і, повернувши чужу руку долонею вниз, поцілує її.

За пустощі, які переходили межі дозволеного, дітей карали: ставили навколішки, били. Робити це можна було лише тоді, коли дитина усвідомлювала свої вчинки й могла відповідати за них. Щоб визначити, чи має малюк потрібне розуміння, вдавалися до випробування. Батько садовив його на вивернутий кожух на покуті, клав на столі гроші і ставив запалену свічку, пропонуючи взяти щось на вибір. Якщо дитина вибирала гроші, розуміючи, що вогонь брати не можна, то, вважали в народі, покарання їй не зашкодить.
На четвертому році життя малюк вважався вже «справжньою» дитиною, тобто здатною брати посильну участь у корисній справі, праці: свиням увірве, курям принесе пити із діжки і хату поглядить, молодшого приколише.

У п'ять років діти вже відривались од менших і пристосовувались до старших. Цей вік вважався віком утвердження дитини в її статі й відповідному до статі роді діяльності. За обідом батько відрізав окраєць хліба й подавав п'ятирічному СИНУ ЗІ словами: «Ось тобі, шоб
працювати вчився». А доньці цього віку — зі словами: «Ось тобі, щоб за кравця вийшла».
Перехід дитини 6—7 років до іншого соціального статусу відзначався обрядом пострижин. Щоб перевірити кмітливість дитини, їй давали розв'язати засохлий пупець. Хрещений батько або хтось із запрошених (але неодмінно людина роботяща — «щоб дитина була до діла прикидлива») вистригав навхрест пасемце волосся, вкидаючи його потім у бігучу воду, на город.

Підлітки, залежно від їх статі, вже повинні були багато чого вміти: дівчата у 12 років — прясти, ткати, шити, вишивати; хлопці ж цього віку пастухували, вміли плести постоли, управляти кіньми, вчились орати. Найвищою похвалою дитині була похвала батьків чи родичів: «Цей (ця) вже недарма свій хліб їсть». У 12—15 років вони вже були не діти, але ще й не дорослі. Попереду їх чекають нові складні випробування, іспит життям. Проте хто з них яким буде, можна було сказати вже тепер.
І недаремно в народі вважали: «Яке змалку — таке й до останку», «Яке в сповитку — таке й довіку».


Василь Симоненко звертався до нас із порадою-наказом:

Освіта: чи потрібна вона?


 






Тільки тим історія належить, Хто сьогодні бореться й живе.
Та щоб дійсно посісти гідне місце в історії своєї країни, стати поруч з іншими натхненними синами рідної землі, уквітчати її своєю працею та любов'ю, нам, сьогоднішнім школярам, треба вже зараз налаштовувати свої душі та сили на цю величну справу. На мою думку, не варто гаяти часу, чекаючи, поки настане доросле змужніння. 1 нехай багато хто вважає моїх ровесників ще дітьми, саме сьогодні ми повинні закласти той фундамент, на якому в майбутньому здійсниться наша мрія.
...Одного разу я був свідком суперечки моїх друзів щодо необхідності мати міцні й глибокі знання.
— І навіщо мені потрібна та освіта?! Сьогодні й без неї можна такий капітал сколотити! Були б тільки хист і сили! — гаряче доводив один.
— А якщо у когось виявиться більший хист? А якщо колись покинуть сили? — спокійно відповідав другий.
Пам'ятаю, як ще довго не погоджувався здобувач «швидкого капіталу»... Я не розумію, як можна, пристосовуючись до сьогоднішніх тимчасових (а я в цьому впевнений!) негараздів у економіці нашої країни, так необачливо нехтувати своїм майбутнім. А чи тільки своїм? У кожного з нас колись буде власна сім'я, добробут якої вимагатиме твоїх сил. Але це — на рівні власної родини.

Та є, я знаю, у кожної людини святе і величне призначення: залишити по собі чистий та гідний слід на дорозі життя. Ти просто не маєш права губити свої здібності, талант, інтелект, якими тебе наділила природа. Бо тоді, рано чи пізно, ти почнеш себе зневажати і тим самим даси привід іншим зневажати тебе. Чи такого щастя ти прагнеш, відмовляючись від освіти, її поглиблення заради тимчасового збагачення? Чи буде добре біля тебе іншим?

Де книжка змалечку відкрита,
В пошані грамота, перо.
Де грамота — там і освіта,
А де освіта — там добро! — писав колись Вяземський, і ці слова ше раз доводять: шлях до добра пролягає через освіту.

Я вважаю, що роки навчання у школі дають достатню змогу визначитися із своїми здібностями. Когось приваблюють точні науки, хтось знайшов себе у гуманітарній галузі, інші захоплюються природознавством або суспільними питаннями. Значить, це — твій шлях, йдучи яким ти можеш принести найбільше користі й собі, й своїм рідним, і суспільству в цілому. Треба тільки добре розуміти, що ніхто за тебе твоїм шляхом не пройде, твою справу не зробить, зірку твою не запалить.
Тому тільки освіта, яка має не закінчуватися навіть за порогом вищого навчального закладу, може стати найголовнішим твоїм помічником. Недарма мудрий Тарас Шевченко заповідав нам:

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Україна гід«а того, щоб у вінку її слави були імена високоосвічених синів і дочок, якими так багата історія моєї землі!