Михайло Стельмах! Цікавий, самобутній талант. Один із видатних і вдумливих художників слова. Водночас поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист. Він — співець народу, який запалив казковий погонь Прометея і передав той незгасний факел молодому поколінню з однією метою: возвеличити свій народ, свою Вітчизну, зробити все для того, щоб у житті людей ніде в сутінках не причаїлась кривда і всі бачили тільки правду.
Одним з кращих творів письменника є його роман «Правда і кривда». Згадуючи про час написання роману, М. Стельмах говорив: «Я почав свою роботу над ; романом про нашого сучасника, про людину, яка вирубувала вікна нової історії, потім ламала залізний карк фашизму, а зараз щовесни та щоосені засіває землю , житом і пшеницею на щастя, на здоров'я і на добрий розум». У романі вирішується ряд проблем, зокрема таких, як боротьба правди \ І кривди з давніх часів і до наших днів; безсмертя трудового народу як творця і матеріальних і духовних цінностей; взаємини між людьми тощо. Розвиток дії' ї романі, розкриття характерів дійових осіб, вирішення й осмислення поставлених ідей відбувається у складному переплетенні та взаємозв'язку сюжетних ліній, серед яких дві головні: життя Марка Безсмертного, взаємини Григорія Задніпровського і Поцілуйка.

На тлі мальовничого неба, закиданого по самі вінця лебединими хмарами, м и бачимо головного героя роману Марка Безсмертного. Він після госпіталю по-мертається до рідного села, до рідної земл і, не знаючи про те, що мати одержала похоронку. В самому прізвищі Марка — Безсмертний — є символіка: в ньому втілено безсмертя народної правди і доброти. Вражає сцена зустрічі Марка зі смертю. Коли смерть говорить йому, що вже вмирати пора, Марко з обуренням відповідає їй: «Брешеш, костомахо!... Час мій не вийшов, я ще не наорався, не насіявся, не намилувався землею, не нажився».

На долю Безсмертного випало багато випробувань, він пройшов сувору школу життя. В юнацькі роки відстоював нову владу на селі, допомагав бідноті, назавжди повірив у більшовицьку правду, був на передньому краї боротьби за цю правду. І завжди пам'ятав про своїх односельців. Він, наприклад, не міг допустити навіть подумки, щоб люди, які день і ніч працюють на землі, залишалися без хліба, а тому і роздав колгоспникам зерно на трудодні, за що потрапив до в'язниці. У тюрмі Марко не впав духом, а дав собі клятву — клятву гуманності,, людської доброти.




 






Проте Марко — не абстрактний гуманіст. Його гуманізм активний і дійо-вий. До негідників, держиморд і п'явок людських типу Безбородька, Киселя, Поцілуйка він ставиться, як до ворогів народу, бореться з ними. Так зі зброєю в руці він примушує Безбородька зайти в крижану воду замість жінок, яких' цей негідник туди послав, і мочити коноплі. Хай на власній шкурі відчує, яке це свавілля — загнати жінку в холодну воду! Адже жінка, дівчина — це про-, довжувачка роду. Його серце болить від думки про те, що коли затвердять нові * податки, то хлібороб знову буде сидіти на картоплі. Та все ж Марко не втрачає надії, що колись-таки настане правда і в цій справі, знайдеться-таки хтось, хто допоможе селянину і сердечним словом, і святим хлібом, і тоді кожна вдова і сирота будуть мати хліб на столі.
Побратимом Марка, мені здається, можна назвати Григорія Задніпровсько-' го, який, працюючи в школі, сіє «розумне, добре та вічне». Це стійкий і мужній борець за правду. На його долю випали ще більші випробування, та ніщо не примусило зректися Батьківщини, а тим більше стати шпигуном і зрадником. На мою думку, досить виразні сторінки в романі ті, де автор розповідає про взаємини Поцілуйка і Задніпровського. Григорій не може йти проти совісті, і він відмовляється дати довідку Поцілуйкові, що нібито він, Поцілуйко, був V партизаном у роки війни. Григорій розуміє, що такі підлі люди, як Поцілуйко, тільки рекламують себе правдолюбцями, а насправді опаскуджують наше життя.

Безсмертя народу, вікову селянську мудрість, прозірливість, любов до прав
ди і добра стверджує М. Стельмах і в образі діда Євмена. Уболіваючи за народну
правду, він ніколи не змовчить, коли бачить неправду, в його душі кипить нена
висть до всього потворного.