І. Я. Франко — один з тих видатних письменників, у творчості яких знайшли високохудожнє втілення світові теми й мотиви. Він часто звертався до інонаціональних джерел, переосмислюючи їх згідно зі своїми поглядами. Одним з найвеличніших міфологічних образів Франко вважав образ Мойсея.
Написаний у період піднесення визвольного руху на Україні, «Мойсей» став визначною віхою у творчості Каменяра, розкрив нові грані його поетичного генія, з великою силою засвідчив глибоку віру Франка у невичерпні сили народу, у світле майбутнє своєї вітчизни. До створення «Мойсею» письменника привели глибокі роздуми над тяжкою долею поневоленого, але нескореного народу. Тема народу — його минулого й майбутнього, його долі і історичного призначення серед інших народів, зокрема слов'янських, — одна з провідних у творчості Франка. Та особливо могутньо тема народу прозвучала у поемі «Мойсей». Поставивши в центр поеми проблему — народ і його проводир, взаємозв'язок між ними на шляху боротьби за кращу долю, розкриваючи суперечності між Мойсеєм і народом, в якій опиняється вождь, не признаний тими, кого він прагнув вивести з неволі, показуючи, до чого призводить пасивність і зневіра, оспівуючи пробудження маси, усвідомлення нею своєї високої місії, франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідного народу, замученого, розбитого, а спрямувати його — і це головне — на активні дії, на здобуття людських прав.

У поемі створено із живої плоті і крові образ народного проводиря Мойсея у різних життєвих ситуаціях, одержимого благородною ідеєю — вивести свій народ з рабства в обітовану заповітну землю, де б він зміг розкрити всі свої духовні сили:

Тих невільників підняв
Вивів їх в пустиню дику,
Водив блудом сорок літ,
Та навчив їх здобувати,
Збудувати новий світ.
Для цієї ідеї він:
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

Уже пролог засвідчує алегоричність твору, написаного на біблейський сюжет, який як живий духовний міст між минувшиною і сучасністю, як вистраждане
у муках і болях слово до свого народу, як освячене безмежною Любов'ю до нього пророцтво.
Поет осмислює у вступі до поеми основні віхи історичного шляху народу, висловлює наболілі думки про його життя і боротьбу, розкриває свої сподівання на його майбутнє.


 




Франкові випала історична місія піднести на вищий ідейний і художній рівень зображення народу в українській літературі кінця XIX — початку XX століття.


Жагуче бажання добра своєму народові, віра в його щасливий прийдешній день відчувається навіть у рядках, сповнених тривожних сумнівів:

Невже тобі лиш не судилось діло
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма скільки серць горіло
До тебе найсвятішою Любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Письменник будує струнку концепцію свого ставлення до народу, достойного пишатися «у красоті, свободі і здоров'ю», народу волелюбного, талановитого, у слові якого іскриться. І сила й м'якість, дотеп, і потуга. І все, чим може вгору дух піднятися народу, в пісні якого дзвенить краса і сила, «надій і втіхи світляная смуга...». Так глибока печаль, пекучий біль переростають у мажорне утвердження багатих духовних сил народу:

ні! Не самі'сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу Духа
в день воскресний твойого повстання.

Шлях до перемоги тяжкий, тернистий. Не всі досягають кінцевої мети. Та заключні рядки вселяють віру й надію на близьку перемогу народу, який по всій своїй землі задзвенить гомоном волі, стане господарем своєї долі. Народові своєму, який неодмінно здобуде свободу, найповніше виявить свої невичерпні духовні сили, поєднається — як рівний серед рівних — з іншими вільними народами. Франко присвячує свій спів, «хоч тугою повитий, та повний віри, хоч гіркий, та вільний», його світлій будущині, його генію дарує «скромний дар весільний».

Дорогоцінним даром народові є не лише поема «Мойсей» — вся його невмируща творчість, яка стала надбанням світової культури як неперехідна художня цінність.