Від переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашій пам'яті живуть і житимуть подвиги героїв, звершені у дні війни. Вони оспівані в багатьох творах митців нашої країни.
Видатний український поет Микола Бажан пише про них у поемі «Нічні роздуми старого шахтаря», що під час війни став солдатом-сагіером, звільнив свій край та пів-Європи від фашизму і повернувся в рідний'Донбас. Хоч повоєнна земля була, як рана, скрізь голод і холод, «дроти загорожі», — народ не склав безсило рук, бо розумів: це тимчасово.
Кожен завдячує нині «полеглим і посивілим солдатам» за право мирно, щасливо жити в рідному краю. Багато, надто багато не повернулось з фронтових доріг. Живим пам'ятником для тих, кого «смерть забрала з живого списку», тим, «що в землях чужинських довічну із сорок п'ятого мають прописку», став на землях Європи Парк солдатської Вічної Слави. Вірш «Парк Вічної Слави» — данина вдячності героям, що визволили країни Західної Європи від фашизму, принесли їм свободу і незалежність. Світ повинен низько схилити голову перед нашим народом, його доблесними воїнами. Це вони зупинили ворога, прикрили подальший шлях розповсюдження агресії й інші країни, на інші континенти.
Вони задушили фашизм, вибили зброю з його чорних рук.




 







Давно відгриміли останні залпи гармат, зарубцювались на деревах рани від куль і осколків, обвалились партизанські землянки, зсунулись окопи, позаростали криваві стежки, відновились міста і села, але не стерти в пам'яті народній ратні подвиги героїв війни.
Пам'ять пульсує незгасним вулканом, пам'ять тече в крові, у наших радощах і болях, у всьому сущому на землі.

Кожен, кого врятували, хто вийшов живий з випробувань, повинен був прийняти й відповідальність за дні, не дожиті тими, хто загинув за нього. У нашій вдячній пам'яті — безсмертя героїв, які допомогли нам подолати лихо, зберегли народ наш і його добре ім'я.
Нехай коло їхніх пам'ятників нестримним полум'ям палахкотять багряні квіти. Адже невмирущий той, хто жив для людей і віддав своє життя за щастя майбутніх поколінь.