Драма «97», перша частина трилогії про українське село 1919-1930 рр.) є трагічним літописом загибелі українського села. V просторі п'єси зіткнулися дві руйнівні сили: революційний фанатизм та голод, породжений ним. Саме про це з великим болем у душі пише автор. Тут, можливо, немає політики, а є життя, що існує само по собі, незалежно від будь-яких політичних переконань. Головні персонажі твору — фанати революційних подій, -здатні віддати своє жигтя заради «світлого майбутнього», з одного боку, а з іншого — бід ні селяни йзалож-ники — глитаї. Згадаймо образ Серьоги Смика. Колишній люмпен, він очолює нині ревком. Його захопленість ідеєю подається крізь світобачення фанатичної засліпленості. Письменник нібито не відкриває гут чогось нового, незвичайного. Проте стає моторошно від того, що ідея, за яку віддавали життя, не дала значних позитивних результатів. Смик і помирає так само фанатично, як і жив. Остаточний фінал п'єси вражає своєю агресивністю: