«Красою Японії народжений» лауреат Нобелівської премії з вишуканою простотою відтворював у свої творах красу японської культури. Зі сторінок його творів віє ностальгія за колишнім національним устроєм. Усе змінюється — Японія також намагається стати цивілізованою державою західного зразка. Головною проблемою творів є пошук гармонії людини і природи. Повість «Тисяча журавлів» є вершиною творчості Ка-вабати Ясунарі.
Інші твори письменника: повісті «Танцівниця з Ідзу» (1926), «Веселі дівчата зАсакуса» (1929), «Країна снігу» (1927), романи «Стогін гори» (1953), «Дальня столиця» (1954).
Кавабата Ясунарі— письменник-модерніст, особливості його художнього мислення пов'язані з естетикою дзен — сприйняття світу не через розум, а завдяки природній безпосередності, гармонії з національним довкіллям.


Кавабата прожив досить довге життя, написав понад 400 романів, повістей, есе. Він перший японський письменник, якому було присуджено Нобелівську премію (1968) «за письменницьку майстерність, яка з великим почуттям передає суть японського способу мислення». Творчість Ясунарі Кавабата — складна і багатогранна. У молодості він захоплювався неосенсуалізмом (явище японського модернізму). Так з'явилася перша збірка «Наряд почуттів», до якої увійшли 36 оповідань. Використання асоціацій за контрастом, відтворення суб'єктивних відчуттів, «яскравих і повних життя в умовах мінливої дійсності», метафоричність — ці особливості поетики неосенсуалізму притаманні Кавабаті-початківцю. У його оповіданнях «краса — прохолодна і пронизлива», «безсонні ночі нагромаджувалися, як гори». Героєві здається, що «кохану дівчину прибиває до нього хвилею». Наприклад, оповідання «Осінній дощ». Це прекрасні замальовки на фоні осіннього дощу. На початку оповідання — дощ кленового листя, що, як вогники, падає в темно-синю воду і гасне в ній — чи то дійсність, чи то видіння. Потім дощ, що стукає у вікно вагона, в шумі і ритмі якого відчувається музика. Потім краплі дощу, що стікають по шибках, а за ним дівчина, яка вижила, незважаючи на смертельну недугу. Тепер вона демонструє кімоно Наречених. Виникає загальний ефект, що уподібнює прозаїчний твір поетичному, в якому головним є не подія, а викликане нею почуття.

Повість «Танцівниця із Ідзу» (1918) також вважається одним із творів неосенсуалізму. Письменник проникає в суть людської природи, баче добро і красу навіть в тому, що на перший погляд може здатися жорстоким і потворним. Це проявилося в романі «Бродяги із Асакуса» (1930), де він розказує про тяжке життя озлоблених, розчарованих у житті людей, які намагаються забути своє горе, віддаючись сумнівним розвагам. Але в романі немає соціального підтексту. Головне в ньому — прагнення побачити людину в людині на тлі злигоднів та жахів життя.

У «Кристалічній фантазії» (1933) Кавабата використав популярний
метод — «потік свідомості», який, як запевняли його прибічники, до
зволяє глибше проникнути у внутрішній світ людини. Письменник



 






відтворює суб'єктивне сприйняття світу за прикладом «мимовільної
пам'яті» Марселя Пруста, коли звичайна життєва дрібниця (в даному
випадку туалетне дзеркало) відроджує в пам'яті минуле. 1 це не проста
данина модернізмові. Ясунарі Кавабата приваблювала спрямованість
цього методу на безпосереднє відтворення процесів духовного життя.
Але згодом письменник впевнився в тому, що, відриваючи героя від
реального життя і викладаючи лише уривки його спогадів, неможливо
показати людське життя. Він шукав свій шлях, виходячи із внутріш-
ньої потреби знайти головне, без чого мистецтво'втрачає сенс.

У своїй статті «Красою Японії народжений» Кавабата переповідає
глибоке враження від класичного японського роману «Гендзі моногатарі» (XI ст.) і класичної японської поезії — хоку і танка. Вони стали естетичним підґрунтям його художнього смаку і літературного чуття.