Тож нам не було запасного обходу,
Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу, Чи гідність зарити в приватній межі.
Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга — митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину визволення Батьківщини, а й стали до лав борців і життям заплатили за вірність визвольним ідеям. «Держава не твориться в будучині, держава будується нині...» — заявляв Олег Ольжич. «Тяжке змагання наші душі зоре, щоб колосились зерна перемоги...» — твердила Олена Теліга.
Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поетом треба народитися. Як на пророків, сходить на них Дух Святий, відкриваючи речі, не доступні простим смертним. Поетами з Божою ласки були Олена Теліга й Олег Ольжич Оригінальні в образах та ідеях, горді в житті і поезії.

Вітрами й сонцем Бог їхній шлях позначив. Ступали ним в екстазі свого гарячого серця. Йшли по життю, ніби по лезу ножа: під високою напругою небезпеки.
їм, українцям за походженням і за самоусвідомленістю, берег рідний то віддалявся, то наближався, але завжди був священним...
У нашій історії не часто зустрінеш таку людину, як Олег Кандиба. Суворо послідовний у своїх вчинках, відданий національній ідеї до кінця, незвичайно обдарований природою, він досяг високих злетів у різних сферах науки і громадського життя.
Літературознавець Леонід Черевате як о так визначав його індивідуальний художній почерк: «Для віршів Ольжичв характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до поетики неокласицизму.

Наскрізним для поезії Ольжича є інгелектуальяо-філософське осмислення буття («Пророк», «Господь багатий нас благословив»). Ряду віршів («Захочеш — і будеш», IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України (цикл «Незнайомому воякові»).
Олена Теліга мала особливий тип світогляду, в якому героїзм був найвищою чеснотою, орієнтиром, покликаним спрямувати всю енергію на національне визволення рідного народу в поєдинку між двома імперіями.
«Україну може врятувати новий гип українця», «Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини», — наголошувала поетеса у своїх статтях .

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, — я тверда й сувора.
краю мій, моїх ясних, привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

Олег Ольжич був справжнім, а не шароварним патріотом, ніколи не належав до тих, що (як зображені в його циклі «Незнаному воякові») чигали газети, милувалися минувшиною, тішилися річницями і нікчемними ділами, вважаючи саме це виявом любові до України.
Найцікавішим серед творів історичного звучання на українську тематику є «Зимовник». Саме слово, винесене в назву, означає козацьке, самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значного товариша, представника козацької старшини з Низового братства. Читач ліби повільним поглядом самого господаря — запорожця — охоплює його помешкання, табуни коней, неабияке багатство.
Усе тут добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак хмуриться, його не тішить навіть красуня донька, бо в Киє-во-Могилянській Академії закінчують науку гри сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша.

Козацька тематика простежується! в поезії 4Натем:них кладках сивої ріки», де в образах молодих матерів втілено власне образ України.

У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді акт уальні рядки:

бачили очі дитячі твої,




 





Широкі і схогкї на ран у,
Як люди, що знали визвольні бої,
Улесливо кланялись пану.
І слухали уші, коли вчителі
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гоноршевоеї землі
У службу ворожій державі...
І встала потворна оголена суть
Повільно зради ідеї.
Не може, не може, не може ж так буть,
Облудники і фарисеї!

У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Що найперше вражає при знайомстві з поезією цієї
незвичайної жінки? Щирість. Поезії Теліги наскрізь автобіографічні. Ліричний герой їх -сама поетеса, тому з повним правом можна сказати, що творчість Теліги — це її життєпис.
Наскрізна тема її творчості — протест проти байдужості, сірості, прагнення повноти життя, а ще — боротьба і героїзм, любов до рідної землі. Поезія Теліги — це поезія мужності боротьби за Україну, протесту проти всякого міщанства і самозадоволення.
Не раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!
«Напередодні»
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться.
«Усе — лише не це!

Не ці спокійні дні» Вражає поезія «Гострі очі розкриті в морок». Сподобалась вона мені якимось дивним поєднанням простоти форми і глибини думки, вмінням психологічно точно передати душевний стан ліричного героя, який втратив щось особливо важливе для нього. Можливо, назавжди. Залишився тільки спогад. І біль, який не дає заснути, загострює сприйняття. Ніч... У кімнбаті морок, але перед внутрішнім зором знову і знову (ніби це було вчора!) пропливають картини минулого. Минає година... Чотири... п'ять... вічність... і сили немає терпіти цей біль. Ні! Людина повинна ставати над своїм болем, якщо вона хоче досягти чогось у житті — ось головна думка поезії.
Бо
Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг! Свідомо обравши собі тернисту й небезпечну долю боротьби в ім'я високої мети — визволення України , Олег Ольжич та Олена Теліга повернулися із забуття в безсмертя. Як реквієм звучать слова лицаря української державності:
Чорно кругом чи біло — не зупинить рух.
Може зламатись тіло, але ніколи — дух.