Творчість Пушкіна, його геній були одним із джерел натхнення великої поетеси «срібного століття» Ганни Ахматової. Кращі поети «срібного століття» сформувалися під впливом музи великого російського поета, увібрали в себе усе краще, що привніс у російську поетичну традицію Олександр Сергійович Пушкін. Вплив його творчості на Ганну Ахматову особливо сильний не тільки в силу обставин, але й той величезної любові, чку відчувала поетеса до Пушкіна. Які ж були названі вище обставини? Справа в тому, що Ганна Ахматова - царскоселка. Її отрочні, гімназичні роки пройшли у Царському Селі, теперішньому Пушкіні, де і зараз кожний мимоволі відчуває незникаючий пушкінський дух. Ті ж ліцей і небо, і так само сумує дівчина над розбитим глечиком, шелестить парк і мерехтять ставки… Ганна Ахматова із самого дитинства вбрала повітря російської поезії і культури. У Царському Селі написані багато віршів її першого збірника «Вечір». От одне з них, присвячене Пушкіну:

    * Смаглявий отрок бродив по алеях,
    * У озерних сумував берегів,
    * І сторіччя ми плекаємо
    * Ледве чутний шелест кроків.
    * Голки сосен густо і гостро
    * Устеляють низькі пні…                                                                                   
    * Тут лежала його тріуголка…

У цьому вірші відбилися особливості сприйняття Ганною Ахматовою Пушкіна - це і жива людина («Тут лежала його тріуголка»), і великий російський геній, пам’ять про якого дорога кожному («І сторіччя ми плекаємо ледве чутний шелест кроків»). Муза виникає перед Ахматовою у «садах Ліцею» в отрочному вигляді Пушкіна - ліцеїста-підлітка, не один раз миготів у «священному сутінку» Єкатерининського парку. Ми відчуваємо, що її вірші, присвячені Царському Селу і Пушкіну, перейняті якимось особливим почуттям, яке можна навіть назвати закоханістю. Чи не випадково лірична героїня ахматівської «Царскосельської статуї» ставиться до оспіваної великим поетом красуні із глечиком як до суперниці.

    * Я почувала неясний страх
    * Перед цією дівчиною оспіваною.
    * Грали на її плечах
    * Промені світла, що бідніє.
    * І як могла я їй простити
    * Захват твоєї хвали закоханій…
    * Дивися, їй весело сумувати
    * Такий ошатно оголеної.



 





Сам Пушкін подарував безсмертя цій красуні. Ахматова з жіночою упередженістю вдивляється в знамениту статую, що зачарувала колись поета, і намагається довести, що вічний смуток красуні з оголеними плечима давно пройшов. От уже біля сторіччя вона потай радується своїй завидній і безмірно щасливій жіночій долі, дарованої їй пушкінським словом і ім’ям… Можна сказати, що Ганна Ахматова намагається заперечити і сам пушкінський вірш. Адже її власний вірш озаглавлений так само, як і у Пушкіна, - «Царскосельська статуя». Цей невеликий ахматівський вірш критики відносять до одного із кращих у поетичній пушкініані. Тому що Ахматова звернулася до нього так, як тільки вона одна і могла звернутися, - як закохана жінка. Треба сказати, що цю любов вона пронесла через все своє життя. Відомо, що вона була оригінальним дослідником творчості Пушкіна. Ахматова так писала про це:

    * «Приблизно із середини двадцятих років я почала дуже ретельно і з великим інтересом займатися… вивченням життя і творчості Пушкіна… «Мені треба упорядкувати мій будинок», - сказав помираючий Пушкін. Через два дні його будинок став святинею для його батьківщини… Вся епоха стала називатися пушкінською. Усі красуні, фрейліни, господарки салонів, поступово почали йменуватися пушкінськими сучасниками…

 Він переміг і час і простір. Говорять: пушкінська епоха, пушкінський Петербург. І це вже до літератури прямого відношення не має, це щось зовсім інше». А. Ахматовій належать багато літературознавчих статей про Пушкіна: «Остання казка Пушкіна (про “Золотого півня”)», «Адольф» Бенжамена Констана у творчості Пушкіна», а також роботи «Загибель Пушкіна», «Пушкін і Невське узмор’я», «Пушкін у 1828 році» і інші. Любов до Пушкіна не в малому ступені визначила для Ахматової реалістичний шлях розвитку. Коли навкруги бурхливо розвивалися різні модерністські напрямки, поезія Ахматової часом виглядала навіть архаїчною. Стислість, простота і дійсність поетичного слова - цьому Ахматова вчилася у Пушкіна. Саме такою, справжньою, була її любовна лірика, у якій відбилися багато хто і багато доль жінок, «велика земна любов»:

    * Ця зустріч ніким не оспівана,
    * І без пісень сум улігся.
    * Наступило прохолодне літо,
    * Немов нове життя почалося.
    * Зводом кам’яним здається небо,
    * Уражене жовтим вогнем,
    * І потрібніше насущного хліба
    * Мені єдине слово про нього.
    * Ти, росою, що окропляє трави,
    * Звісткою душу мою оживи, -
    * Не для пристрасті, не для забави,
    * Для великої земної любові.