Твір за драмою-феєрією «Лісова пісня» Л. Українки. Образ Мавки в драмі-феєрії «Лісова пісня» є центральним. З нею тісно в’яжеться весь розвиток сюжету драми: боротьба за людину, за справжнє людське щастя. Уже у початкових сценах першого акту Мавка постає перед нами юною лісовою дівчиною з багатою душею і чутливим серцем, сповненим любові і надій. Палкою вірою в те, шо воля не може пропасти, керується вона у своїх вчинках. Все життя героїні в драмі пройняте духом волелюбності, боротьби за утвердження права людини на вільний вияв свого почуття. Мавку чарує в людині її духовна краса і велич, шо проявляються перш за все у мистецькій творчості, захоплює постійна трудова заклопотаність, яка робить дії, вчинки людини значимими, а саме життя змістовним, її вабить властива цільним натурам стійкість почуттів, послідовність у коханні, довічна вірність у подружжі та інші глибоко моральні принципи.

Зустріч з Лукашем, а потім розквітле кохання до нього збудили її душі Мавки найкращі, найблагородніші поривання. Полум’я любо-иі, яке охопило всю ї істоту в пам’ятну весняну ніч, не згасло навіть після її смерті. Вона пронесла той вогонь крізь усі важкі випробування життя мужньо і стійко, перенесла зневагу і презирство Лука-шевої матері, муки до кінця нерозділеної любові, нарешті, ув’язнення в твердині «тьми і спокою», куди завело її відступництво коханого, і знову вернулася до життя, щоб подати руку допомоги Лукашеві у його найтяжчу хвилину. У цій тривалій боротьбі Мавка пройшла довгий і складний шлях.

Вона не схилилася перед силою обставин, не звикла до образ. Мавка боронить своє і Лукашеве щастя, переходячи від стриманості до рішучого наступу, від прохання до вимоги, від хвилинного розпачу до раптового вибуху:



 




    * Ні! Я жива!
      Я буду вічно жити!
      Я в серці маю те, що не вмирає.

Безсмертним, невмирущим у її серці був вогонь палкої любові і пристрасної віри в можливість людського шастя, в неодмінну перемогу волелюбних принципів. Вічно живий волелюбний вогонь в її серці не згас у темному підземеллі. Потроєний жалем до страждань Лукаша, що карався за зраду, той вогонь «зірвав печерний склеп» і визволив її з неволі. Мавка перемогла: Лукаш повернувся до неї назавжди. Характер Лукаша не відзначався такою гармонійністю, як характер Мавки. Світлі риси його межували з темними. Однак, тимчасова перевага темних проявів у характері юнака не могла бути тривкою. Лукаш не міг ужитися зі світом буденщини. Оглядаючи свій життєвий шлях, він у мріях знову повертається до Мавки, до сопілки, до краси…

Навколо зима, але мрії Лукаша весняні, радісні. Його «переможний спів кохання долає тугу»; викликає раптовий розквіт весни, як символ щастя, до якого кликала свого коханого Мавка.