Справжнє ім’я - Лариса Петрівна Косач. Народилася в м. Новоград-Волинському в дворянській родині. Батько - адвокат, мати - письменниця, відома під псевдонімом Олена Пчілка, дядько - відомий громадський діяч Михайло Драгоманов зробили багато для розвитку дівчини. Родина мешкала в Луцьку та Ковелі. У 1881 році Леся застудилася і важко захворіла, недуга не полишала її більше ніколи. Освіту здобула самотужки, за допомогою батьків. Була надзвичайно здібною: грала на фортепіано, складала музику, рано почала писати вірші, у 19 років для молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів», що в 1918 році був виданий як підручник для національної школи. Через важку хворобу доводилося їздити на лікування д&Єгилту, в Крим, Грузію, але це не дало належного результату. Поетеса померла в м. Су-рамі (Грузія), похована на Байковому кладовищі в Києві.

Перша книга «На крилах пісень» (1893) отримала високу оцінку критиків, зокрема Івана Франка. У творчому доробку Лесі Українки поетичні збірки «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), драми «Лісова пісня», «Камінний господар», «Одержима», «Бояриня», «Оргія» та інші, переклади творів Байрона, Дайте, Шекспіра, Гюго, Гейне, Мїцкевича, Надсона. Провідна тема творчості письменниці - роль мистецтва і місце митця в житті суспільства. Поет, художник, на думку поетеси, - це будитель душ, вартовий рідного краю, для якого слово - зброя.

Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть. Тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу. Розуміючи це, Леся Українка створює поему «Давня казка», в якій, з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. Тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, гадаю, не відчути це серцем неможливо. Може, саме через це образ поета (а через нього - усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.

За своїм сюжетом поема не складна: скориставшися з перемоги своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар Бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нешадно визискувати народ. У країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. Свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:

Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Ми читаємо ці рядки - і чуємо Шевченкове:
І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

Чи не є це яскравим прикладом того, як полум’яне слово Кобзаря відбилося на творчості Л. Українки? Стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова - передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, шо йому пропонував у обмін на вільне слово пан Бертольдо, не злякався у в’язниці. Тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:

 





Не поет, хто покидає
Боронить народну справу,
Що своїм словам блискучим
Золотую дать оправу;
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!

Своєю ідеєю поема «Давня казка» звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.

А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.