Справжнє ім'я — Марія Олександрівна Вілінська. Народилася в с. Єкатерининське Орловської губернії в родині російського поміщика, в минулому офіцера царської армії. Виховувалася у своєї тітки в родині Писарєвих (батьків відомого російського критика Дмитра Писарєва). Навчалася в Харківському пансіонаті, після закінчення якого оселилася у тітки в Орлі. Одружилася у 1851 р. з Панасом Маркевичем (був заспаний до Орла за діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві) і виїхала з ним в Україну. Родина жила в Чернігові. Тут Марія Олександрівна зацікавилася українською культурою, записувала і вивчала фольклор, долучилася до культурно-освітньої роботи. Пізніше жила і працювала в Києві, Немирові.

Декілька років перебувала на лікуванні за кордоном у Німеччині, Англії, Італії, деякий час жила в Парижі. Тут вона познайомилася з багатьма визначними людьми свого часу: Герценом, Тургенєвим, Добролю-бовим, Толстим, Менделєєвим, Сєченовим та ін. Була співробітником у журналі «Современник» та інших прогресивних російських виданнях. У 1867 р. повернулася в Росію, жила в Петербурзі, Саратові, потім на Північному Кавказі, в Україні. Похована в м. Нальчик на Кавказі.

Прозаїк. У1857р. вийшла друком перша збірка творів «Народні оповідання», що принесла письменниці велику популярність і невдовзі була перекладена російською мовою. У 1867р. у Петербурзі виходить друга книга «Народних оповідань». Писала прозові твори російською мовою, публіцистичні статті, робила переклади з європейських мов (її переклади творів Жуля Верна вважаються одними з найкращих).
9 клас


Свобода бажана для багатьох. Свобода слова, дії, вчинків і поглядів. Кожен із нас вкладає в це поняття свій зміст, особливе значення. Хтось мріє вільно висловлювати свою думку, а хтось бажає звільнитися від заборон і обмежень, які заважають жити, приносять муки із дня в день. Я вважаю, що у світі не існує цілковито вільних людей. Різноманітні правила, обмеження й заборони не обминають нікого. І ми прагнемо свободи, боремося за неї, і у цьому прагненні здатні до рішучих вчинків, слів, звершень. Та іноді, отримуючи таку бажану незалежність, ми просто не знаємо, що з нею робити. Наприклад, підліток, який хоче звільнитися від опіки дорослих, отримавши можливість діяти самостійно, швидко розуміє, що йому потрібна підтримка й чиясь мудра порада. Безцільне прагнення не призводить ні до чого, і тільки людина, яка має чітко визначену мету, яка не відступає від своїх принципів і поглядів, може пізнати справжню суть свободи. У боротьбі за неї народжуються сильні особистості, з вольовим духом, з непокірним і незалежним характером.

Саме таким був головний персонаж оповідання Марка Вовчка, Максим Тримач.
Він був морально сильною людиною, мав власні принципи і погляди на життя. Тримач ніколи не відступався від своєї думки, вмів приймати важливі рішення, все намагався вирішити самотужки. Максим бачив свободу у рівноправ'ї, не визнавав панів, був запеклим ворогом кріпацтва. Він не міг спокійно дивитися на те, як багатії принижують гідність простих людей — селян-кріпаків. Одного разу, коли якийсь пан образив його односельця, Тримач спалив хату багатія й вигнав того за Дніпро. Своїми словами й вчинками він заслужив неабияку повагу на селі. Його любили всі сусіди, збиралися навколо нього, прислухалися до його слів. Максим Тримач боровся за справедливість, вважав, що жити треба своєю працею й нізащо нікому не підкорятися. Я вважаю, що саме такі люди, які вміють зберегти власну гідність і захистити свої права, заслуговують на повагу. Марко Вовчок змалювала через образ Максима Тримача романтичний характер, який поєднує у собі бунтівний дух, прагнення свободи й незалежності, вміння відстоювати свої позиції у суспільстві. Бажання волі об'єднувало людей, і вони йшли захищати свою честь і гідність. Образ не єдиний в українській літературі: постійний гніт і приниження з боку панів викликали реакцію — і завжди знаходився хтось, у чиїх жилах кипіла кров при погляді на несправедливість. У наш час, здається, особистостей із таким характером майже не лишилось, люди ні за що не борються, вони втратили мету, а можливо, ми їх не помічаємо або втратили довіру до них.

Та все ж яким би добрим не був характер Максима Тримача, іде
альних людей не буває. Романтичний герой приречений на самотність.
І, звичайно, бути таким твердим, впертим і непокірним не завжди до
бре. У Тримача виникла проблема у стосунках з донькою Катрею. Він
суворо заборонив їй виходити заміж за кріпака, бо хотів мати за зятя


 




вільного чоловіка, а для доньки бажав щастя і, головне, свободи. Не

міг він віддати свою єдину кровиночку панові. Для Катрі ж важливі
шими були її щирі почуття до Семена, вона не зважала на його соці
альний стан, становище у суспільстві. Перед молодою дівчиною по
стало тяжке завдання: вирішити свою долю. З одного боку, вона не
могла не послухатися свого батька, бо дуже його поважала. З іншого
ж — Катря боялася втратити своє кохання, єдине й найважливіше для
неї почуття. Душевні переживання й суперечки приносили їй неви
мовні страждання. І, дізнавшись про загибель Семена, Катря не ви
тримала такого удару й пішла з цього світу. Містична сцена смерті
доповнює й без того вміле зображення подій і побудову твору. Місяч
на ніч, гарне біле вбрання дівчини, похилена верба і маковий вінок,
який залишився плавати на воді — все це заворожує читача. Але по
над усе вражає трагізм безвихідного становища. Авторка в образі Ка
трі уславлює вірність коханню, звеличує кохання як духовну якість,
що підіймається над усіма перешкодами. по

Марко Вовчок за манерою викладу близька до народної творчос- ® ь£ ті, звертає увагу на проблеми, що пов'язані з кріпацтвом, та від цього м «з твір не стає менш актуальним: стосунки батьків та дітей — проблема » одвічна. Не можна сказати, хто винен, хто правий. У таких ситуаціях правда десь посередині. Досвідчені батьки завжди бажають нам щастя, тому до них треба прислухатися. Але іноді батьківське прагнення щастя для своїх дітей переходить межі, а їхнє втручання до особистого життя дорослого сина чи дочки можуть призвести до невиправних наслідків. Так і Максим Тримач: дуже любив Катрю, хотів, щоб та прожила щасливе життя з вільним і заможним козаком. Та не треба було так суворо ставитися до доньки, Батько не зміг зрозуміти, чого хоче молоде серце Катрі, не дав їй свободи — і втратив назавжди.

Потім зрозумів свою помилку, та вже було надто пізно. У цьому випадку й виявляється вада сильної особистості Максима Тримача. У стосунках із близькими треба бути в міру суворими й завжди намагатися зрозуміти рідну й дорогу тобі людину. Саме тоді, коли, заради шастя -власних дітей, батьки зможуть не бути такими суворими і недосяжними, а діти прагнутимуть не просто почути, але й послухати батьків, які пройшли значний відтинок життя і намагаються вберегти нас. дітей, щоб не впали у прірву, — лише тоді буде вирішена проблема взаєморозуміння між батьками й дітьми