Народився вс. В'юнище на Чергівщині. Навчався у Сосницькому міському училищі, Глухівському учительському інституті (з 1914 по 1917 роки вчителював у Житомирі), комерційному інституті, Академії мистецтв. Обіймав посаду секретаря Київського відділу народної освіти, посаду комісара Першого театру УРРім. Т. Г. Шевченка. У 1921 році його було відряджено на дипломатичну роботу спочатку до Варшави, а потім до Берліна. Деякий час мешкав у Харкові, де працював художником-ілюстратором. У 1926 році переїздить до Одеси, там на кінофабриці знімає свої перші фільми. З перших днів Великої Вітчизняної війни йде на фронт військовим кореспондентом. З 1943 року — мистецький критик московської преси. З 1944 року працює на «Мос-фільмі».
Прозаїк, кіносценарист. Найвідоміші твори митця: кіноповісті «Земля» (1930), «Арсенал» (1929), «Україна вогні» (1943), «Повістьполум'яних літ» (1944), «Поема про море» (1956), автобіографічна повість «Зачарована Десна» (1957), «Щоденник» (1941-1956).

Коли читаєш рядки повісті О. Довженка «Зачарована Десна», то неначе дивишся на все очима Сашка. Він ще не встиг пізнати дорослий світ, і тому для нього все навколишнє — велике, таємниче й дивовижно-захоплююче. Навіть смерть, страшна, невблаганна смерть — це радість: «Яка то радість, коли помирає прабаба!» На поминах дитина могла досхочу наїстися...
Допитливий малий Сашко — дуже мрійлива дитина з неабиякою уявою. Пізнаючи світ, він поринає у нього з головою. Безмежність Всесвіту сприймається хлопчиком як щось звичайне, і все, що оточує його, здається, ніби існує вічно: «Хата ніби виросла із землі, ніби ніхто її не будував».




 








Для Сашка в його очах все жило подвійним життям, навіть потворне містило в собі частинку прекрасного. В повісті з'являється образ коней, які в уяві хлопця були красивими і сильними. Насправді ж вони були худі та коростяні, працювали весь вік і помирали за роботою.
Таким же «подвійним зором» бачимо ми і батьків малого Сашка. Батько був чоловіком, з якого можна було писати богів чи апостолів, — з великими дужими роботящими руками та розумними сірими очима. Для Сашка він був чоловіком незвичайним: «...скільки крилося у ньому багатства», але топив свою тугу в склянці горілки через злиденність життя. Знедолена мати, яка поховала 12 дітей, прекрасна своєю душею та роботящими руками.
Дивовижні уявлення і враження Сашка переплітаються, стають схожими на казку, в якій головні герої складають єдиний образ народу. Того народу, складовою частиною якого так гостро відчував себе О. Довженко.