..Які б не прикладалися до ньсго, Євгена Маланюка, людські мірки, він виростає понад усе своєю великістю і неповторністю
(Н. Левицькі-Холодна). Людина, яка ніколи не стояла за інтереси багатих, яка все життя поклали па ідею революції і соціалізму, але яка не вірить, що більшовицьким шляхом можна допомогти тим ідеалам реалізуватись. Що їй робити?
(В. Винниченко)
сЗч На це риторичне питання В. Винниченканезнайпіля відповіді багато українських письменників, і доля їх розкидала ло всій планеті.
За межами рідної землі опинився і Євген Маланюк.

Життя склалося так, що його муза була покликана служити державотворчії! ідеї, будити й формувати націю. Майбутній письменник вітав українське відродження 1917-1918 рр., про що пізніше написав у своїх поетичних творах. Поетичні рядки — це пошуки відповіді на ті питання, які дуже хвилювали молоду людину, це роздуми над історією й майбутнім рідної держави і її народу, кони, по суті, стали магістральним напрямком ранньої творчості Євгена Маланюка.

Що ж хвилювало Євгена Маланюка, що бентежило ного душу?
Він, як і тисячі тих, хто повірив в більшовицьку ідею, вважав себе ідейно шчіереможшш, політично підкутим, до глибини душі відданим «зарічній комуні», в яку свято вірив. Та історія по-іншому зоставила, акценти: переможені II безсилі. У чому ж справа? Хто дасть відповідь на питання, що не давали спокою? А ніхто!!! Ні військові начальники, ні політики, ні міністри — ніхто не давав відповіді. Отже, треба булопочикатиз себе, з своїх роздумів. На всі зміни її історії держави, якав таких муках виборювала незалежність, Євген Маланюк дивився виболено й тривожно, намагаючись осмислити трагедію 1918 року, зрозуміти причини втрат української державності в той складний час.

Пройшовши через хворе серце, роздуми людини-революціонера лягали на папір у формі римованих рядків. Про своє поетичне народження Євген Маланюк сповістив збіркою «Гербарій*, яку видав уже тоді, коли залишив Україну І поселився на постійне місце життя за її межами. З незалежних від автора причин перша збірка побачила світ лише в 1926 році, після того як зарубіжному читачеві вже відомим було друге видання — * Стилет ї стилос*. Наш український читач познайомився з творчістю Євгена Маланюка (і то неповною) десь а 1994 році, коли у Києві і Львові з'явились зразу дві книжки поезій.

У перших виданнях відчутні політичні й ідеологічні теми: поет-ідеолог І трибун потіснив поета-лірика. Сприяли цьому і ті обставини, які оточували письменника вже за кордоном. Колишній старшина армії УНР Євген Маланюк пізньої осені 1623 рою. прибув до Чехословаччини, де незабаром вступив до Української господарської академії. Роки навчання стали для нього струменем свіжого повітря, променем надії на майбутнє.
Але що ж давало сили Маланюкові? Бо:

Гноблять, калічать, труять рід,
Ворожать, напускають чари,
Здається, знищено вже й слід,





 






Лиш потурнаки й яничари. Але, попри все, ростуть нові пагінці:
І ось — Стефаник і Куліш,
Ось — Коцюбинський, Леся — квіти
Степів страждальної землі,
Народу самосійні діти!
А то підземно загуде
Вулканом націй ціла раса —
І даром Божеським гряде
Нам Прометеїв дух Тараса
(«Невичерпальність»)

Саме тому для сучасників Маланюка і для нашого часу поет залишився «поет-державником», який словом будує імперію українського духу:

Прости, що я не син, не син Тобі ще,
Бой ти — не мати, бранко степова!
З Твоїх степів летять птахи зловіщі,
А я творю зневажливі слова.
(«Псалми степу»)