У перекладі з латинської мови слово «культура» означає — обробка, вихованість. Це слово вживали як протилежне слову «натура» — природа. Тобто все, до чого доторкнулася рука людини, все штучне, неприродне — підпадало під це визначення. Але, пізнаючи навколишній світ, людина пізнавала, и разом із тим і «обробляла», саму себе, займалася освітою, вихованням.
Культурна людина, на мій погляд, — це людина вихована. Вона не тільки ипсвоїла правила поведінки, що їй передали батьки та вчителі; вона постійно прагне досконалості, слідкує за собою, за своєю мовою, за своїми вчинками. Це людина, яка завжди має сміливість визнати свою помилку, ніколи несоромить-ся своєчасно вибачитись.
Мабуть, це ще й чуйна людина, яка щиро співчуватиме тобі у твоєму горі, і так само щиро, без заздрощів, радітиме твоєму успіхові.

Культурна людина — це людина освічена. Вона постійно прагне пізнати щось нове і не тільки у тій галузі науки, яку вона обрала своєю майбутньою професією. Культурна людина прагне пізнати ясиття в усіх його проявах — в науці, мистецтві, політиці, коханні, сімейному житті, вихованні дітей тощо.
А ще культурна людина має бути чистою й красивою. Гне тільки внутрішньою красою, але й зовнішньо. Недарма ж навіть у школі існує такий предмет як фізична культура. Це не тільки заняття слоргом, це — культура тіла, гармонійного розвитку людини. Фізична культура допомагає людині гармонійно розвиватися, відчувати чистоту й красу свого тіла, легкість ходи, плавність рухів, ясність думок.
Культурна людина творить майбутнє життя. Вона з глибокою пошаною ста-витьсядо традицій свого народу, до творів культури попередніх поколінь. Культурна людина ніколи не зруйнує пам'ятник, не спалить книжку, не знищить картину. Навпаки, вона захистить минуле — вірою, силою, розумом. А цим захистить сучасне й майбутнє.

Отут-то і виявляється твоя сутність. Якщо ти відкритий для оточуючих і все — працю, і навчання, і мрію — націлюєш на те, щоб у світі додалося добра і краси, отже, ти живеш по законам моралі. Ми часто мріємо про щастя, бажаємо його один одному. Але, я вважаю, лише той має право сподіватися на нього, хто сам дарує його іншим. Та це — не «взаємовигідний контракт»: ось я вчинив добру справу, то зробіть мене щасливимі Не дивно, що такі розрахунки найчастіше призводять до непорозуміння з друзями, навіть до розриву з ними.
Для мене дуже багато важить думка моїх друзів про мене і їх ставлення, бо дружба й друзі — велике багатство. Тому я завжди намагаюсь прислухатися до них, допомагати, підтримувати. Я хочу, щоб їм зі мною було цікаво й весело, щоб вони поважали мене. І знову постає питання: а що я значу для них, чи влаштовують їх мої вчинки? І знову, відповідаючи на ці питання, я переконуюсь, наскільки важливо наслідувати закони моралі і, головне, бути чесним перед собою. Я знаю, що у мене є і багато недоліків у характері, але я намагаюсь їх подолати, позбутися їх, щоб людям було зі мною краще. У цьому мені допомагають друзі (де зауваженням, де жартома) — і я їм дуже вдячний за це!


 





...Одного разу трапився неприємний для мене випадок. Якось я запропонував друзям зробити одну, на мій погляд, добру справу. Навів арґументи, вказав на її користь. Але друзі мене не підтримали. Чесно кажучи, я тоді дуже образився на всіх, не хотілося ні з ким спілкуватися й розмовляти. Та минув час — і я сам переконався, наскільки вони були праві у своїй одностайності. Саме це наштовхнуло мене на думку, що людина не в змозі об'єктивно оцінити себе, свої думки й вчинки, поки буде бачити лише себе, окремо від інших.
І вкотре я знов звертаюсь до висновку: зрозуміти себе — це визнати свої сильні й слабкі сторони. Визначити, чи відповідають твої вчинки, усе твоє життя меті вдосконалення суспільства, служіння добру.

Останнім часом я чомусь все частіше спостерігаю, як деякі мої однолітки підхоплюють шкідливу й потворну хворобу — заздрість. Розумію, що наш час багато в чому сприяє її розповсюдженню, бо наші українські родини мають далеко не однаковий матеріальний стан. А як же хочеться, щоб і у тебе таке було! Так поволі ми починаємо вганяти себе в глухий кут заниженої самооцінки, невпевненості у собі. Та вихід із нього обов'язково є: потрібно просто ширше подивитися на життя, на товаришів і дорослих, зрівняти себе з людьми своєрідними, несхожими. І обов'язково треба шукати серед них тих, чиє життя не замкнулося на собі, а щедро віддане ділу й людям. А в собі бажано побачити істинно хороше, потрібне іншим, знайти той «якірець» у душі, у самому собі, який допоможе втриматися, щоб життя не зносило на мілину.

Буває і навпаки: людина дає собі завищену самооцінку, відзначаючи свою більшу обдарованість, красу, фізичну силу, фінансове становище. Тут, на мою думку, важливо не переступити межу, коли починається самовпевненість і зазнайство. Один крок до конфліктів. Гірше, коли така самовпевнена людина ставить перед собою завдання не по силах. Як наслідок — невдачі й відчай...

...Як же багато питань і проблем ставить сьогодні перед нами доросле Життя, перед дверима якого ми стоїмо! Ось-ось розкриються ці двері, новими фарбами розквітне життя і стане так зрозуміло тоді, що головне для кожного з нас — бути людиною серед людей.
Чим приваблює мене майбутня професія

Великий філософ Аристотель якось сказав: «У кожної окремої людини й у всіх людей зокрема є мета в житті, прагнучи до якої, вони (люди) одне вибирають, а інше видкидають».
Ось так і я, переосмисливши поради філософа, вибрала серед безлічі професій — професію юриста.
Цей вибір стимулює моє життя, хто не йде вперед, гоя іде назад: нерухомого положення немає.