Павло Загребельний - письменник загадковий, важко вгадати, чого від нього можна чекати завтра, куди ми, читачі, рушимо слідом за його нестримною уявою. Кожен знайде щось для себе у його великому творчому доробку. Але є ті твори, про які знають усі без винятку, бо це розповіді про наше минуле, про історію нашого народу. Батьківщину, її синів і дочок. Саме історичні романи принесли популярність Павлу Загребельному. І «Диво», і «Первоміст», і «Євпраксія» поставили його в ряд найчитабельніших українських прозаїків. А «Роксолана», очевидно, побила всі рекорди популярності. Саме цей твір - перший бестселер у повному розумінні цього слова.

Авторові хотілося здійснити своєрідні художні дослідження народних доль, кожна з яких не втратила свого значення й сьогодні. Отож «Диво» - це доля таланту, «Смерть у Києві» - доля державної. ідеї, «Первоміст» - доля народної споруди. «Євпраксія» - роман про долю людини. А що доля людська, надто в трагічних її вимірах, найвиразніше простежується на прикладі жінки, то й написано роман «Роксолана» про жінку, про трагедію розлуки з рідною землею, про трагедію втрати любові. У романі про Настю Лісовську є і тріумф, і трагедія цієї жінки, с глибокий аналіз фактів під незвичним кутом зору: як могло статися, що в епоху титанів, чиї імена і сьогодні з гарячим захватом повторює світ, як вийшло, що в цій епосі не згубилося й не забулося, а прийшло до нас через віки ім’я рогатинської дівчинки, яка стала в історії Османської Порти поряд із султаном Сулейманом Пишним.

Сам Загребельний писав, шо у цьому творі є два протилежні полюси: Роксолана й Сулейман. Роксолана йде за розумом, а Сулейман за силою. Тільки думка вивищує нас, а не простір і час, яких нам ніколи ні подолати, ні заповнити. У ньому відношенні Роксолана стоїть вище за Сулеймана, який змагався з простором. У «Роксолані» с й тодішній загальноєвропейський контекст, й екзотична історія Туреччини, і виняткова людська доля, й минуле України в особливо драматичний для неї момент. Автор дає зрозуміти, що реальна Роксолана могла багато в чому відрізнятися від тієї жінки, яку зображено у романі. Письменник керується загальними відомостями, які подають хроніки тих часів. Одна  них стверджує: «Незаперечного впливу зазнавав султан у своєму гаремі від нової й амбітної наложниці російсько-українського походження, відомої під іменем Роксолани».

Дівчинка, яку забрали від матері, від коханого, з рідної землі, пройшла життям, не зламавшись, не зрадивши свій народ, протягом усього життя намагалася покращити його становище.

Історичні романи Павла Загребельного - це ґрунтовні розвідки минулого України, її героїв, подій, це сузір’я яскравих постатей, особистостей. Торкаючись історії конкретної людини, її душі, письменник додає яскраву картину життя, всю багатогранність, складність. Для самого автора цікавіші й ближчі натури сильні й вольові, які опираються недолі й прагнуть пливти у житті проти течій, але за покликом власної душі.

Неперевершеними за своїм змістом, багатоплановістю, образністю є твори «Диво», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Євпраксія», «Первоміст». Декілька творів присвячено Київській Русі. Автор показує могутність цієї держави, велич і талановитість її народу. Перед нами постає трудова Русь, красень Київ, дух державності, бачимо стосунки Візантії з могутньою країною.

 




Роман «Диво» розкриває діяння Ярослава Мудрого, створення Софії Київської. У творі «Смерть у Києві» постає інший герой - Юрій Долгорукий, який служить державі, бореться за єдність нашої землі. Він розсудливий і доброчинний, хоча не завжди об’єктивний у діях. Довгорукий прагне жити в мирі з половцями;

    * «Не проливши кров іду, бо міг би пролити її ще взимку, зустріти Ізяслава на Волзі, вирізати на пень усю його дружину. Але навіщо?… Треба, щоб у цілій землі був один-єдиний господар і не мав він супротивників, а всі людове щоб були заодно.

…Бо живуть на нашій землі, вже їх нікуди не подінеш, раз прийшли сюди ці люди. Окрім того, хочу відвернути їх від набігів та грабувань, привчити до нашого способу життя».

Третій роман «Первоміст» подає нам ідею єдності Русі, але дія відбувається не в Києві, а за містом, де збудований перший дерев’яний міст - це символ талановитого народу-будівника:

    * «А Первоміст, хоч і спалився в той віддалений і тяжкий день, але не міг зникнути в нашій,пам’яті. Він став набутком часу, він увійшов у час, який не зникає, не має кінця…
    * Отож, навіть спалений, Первоміст не міг вважатися знищеним остаточно, він існував і далі серед сотень і тисяч мостів майбутніх, які мали бути спалені, зруйновані, понищені, а чи й уцілілі, але володів перевагою перед ними, бо ж був Перший!»

Четвертою книгою із серії про Київську Русь є «Євпраксія», у якій розповідається про внучку Ярослава Мудрого. Це жінка з багатостраждальною долею, бо, ставши дружиною німецького імператора, вона терпіла приниження і страждання далеко від рідної землі. Тому, як пише сам П. Загребельний, «Диво» - це доля таланту, «Смерть у Києві» - доля державної ідеї, «Первоміст» - доля народної споруди, «Євпраксія» - роман про долю людини. Така ж доля людська, що простежується на прикладі жінки, змальована і в історичному романі «Роксолана». Українській дівчині Насті Лісовській судилося стати султаншею. Вона протягом сорока років своїм розумом і діяннями «потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу». Як бачимо, автор здійснив неперевершені художні дослідження народних доль.