В 1843 році приїхав у гостину до батьків на хутір Мотронівку майбутній редактор «Основи» В. Білозерський, а з ним його товариш — П. Куліш. Після того П. Куліш часто приїжджав сюди, мав навіть для себе окрему світлицю, щоб тут писати. Для панянок Білозерських він склав тут популярну історію України, а в січні 1847 року відбулося вінчання П. Куліша і Олександри Білозерської, майбутньої української письменниці Ганни Барвінок. Боярином на весіллі був Т. Шевченко і, як кажуть, він довго зберігав ту квітку, що пришпилила йому молода. Щаслива пара виїхала з В. Білозерським до Варшави, щоб звідти мандрувати за кордон, куди посилала П. Куліша Академія наук, але у Варшаві В. Білозерського й П. Куліша арештували і відпровадили до Петербурга, де кинули в тюрму. Почався знаменитий процес над учасниками Кирило-Мефодіївського братства.

Альбом із описом тульської старовини

Відомо, що за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві П. Куліша було засуджено на два місяці до фортеці і на заслання в місто Тулу. Пробув на засланні письменник три роки і три місяці. Визволивсь у досить своєрідний спосіб. До Тули мав приїхати цар. На прохання губернатора Куліш виготовив альбом із описом тульської старовини й ілюстрував його власними акварелями. Цар звернув увагу на талановиту роботу і запитав про авто-


 





ра. Довідавшись, що це Куліш, цар дозволив йому повернутись до столиці. Було це в 1850 році.
Коли П. Кулішеві оголосили свободу, він не міг і слова вимовити.
— Що таке? Що сталося? — кинулася до нього дружина
Ганна Барвінок.
Але письменник і справді втратив на той час дар мови. Він узяв перо і написав: «Волю нам вернули!».