Твір за повістю І.Нечуя-Левицького «Микола Джеря»
Справжньою перлиною української літератури стала повість Івана Не-чуя-Левицького «Микола Джеря». Вільно й невимушено, сторінка за сторінкою розгортається життєва одіссея українського селянина-кріпака.
Втікши від кріпацького ярма в далекі степи Чорномор'я, Микола вступає в нові соціальні конфлікти — з капіталістами-підприємцями, царським судом і поліцією, зрештою, з новим лихом пореформеного ладу.
За композицією «Микола Джеря» — характерна для письменника повість-хроніка, послідовний життєпис героя, побудований так, що перед читачем постає вся динаміка соціальних взаємин і психологічна еволюція головного персонажа.



 




Оригінальний характер Миколи постає в різноманітних соціальних зв'язках. У картинах селянського побуту й праці, в описах фабричних порядків, в епізодах перебування героя на риболовецьких промислах — справжня, жива, художньо достовірна енциклопедія соціального народного буття. Тяжка панщина з примусовою працею, безправ'ям та приниженням селянина розкривається вже з перших сторінок твору. Не краще живеться трудовій людині і в місті. У робітничих казармах, куди потрапляє герой, чад від махорки, гнилої соломи, нечистої одежі, кислого борщу, бурлацьких «онуч». Бурлаки й бурлачки покотом сплять на підлозі, їдять борщ з тарганами й кашу з прілого пшона.



Чи міг знайти тут Микола кращу долю, волю? Звичайно, ні. Життя Миколи пік і промайнуло у поневіряннях, стражданнях і тяжкій праці. Він розминув-ін із своїм щастям, мимоволі вкравши його і в членів своєї родини. Мати так і померла з думкою про нього, не дочекалася, щоб в останню хвилину синівська ука закрила їй очі, щоб рідна дитина провела її в останню путь. Не дочекалам чоловіка й Нимидора, померла, так і не зазнавши жіночого щастя. Весь вік чодила-виглядала, вночі прислухалася до кожного шелесту, марила своїм коханії м, а його все не було та й не було.

Зневірившись, не знайшовши кращої долі, Микола на старість повертається додому, живою застає тільки доньку. Галя зустріла батька, привітала й прийняла жити, але тільки тому, що так веліли вікові традиції. У душі було порожньо, не було радості, не було любові до цього чужого чоловіка — вона виросла без батьківської турботи й любові.
Отже, у повісті «Микола Джеря» І. Нечуй-Левицький показує, як через соціальні умови та морально-етичні якості людини можна розминутися із власним щастям, обрікши на страждання своїх рідних і близьких.