(за творами О.Гончара О. Довженка «Щоденник», «Україна в огні»
Багато з нас, людей нового покоління, навіть і не знають, що означає слово колгосп. А це ж ціла доба в історії нашого народу, причому, чи не най-трагічніша. Сама по собі ідея колективних господарств непогана. Але за роки радянської влади вона зазнала такої трансформації, що перетворила людей на рабів, відбила у них любов до землі-годувальниці.
Герой оповідання О. Гончара «Кресфаг», будучи, толовою колгоспу, наважився подбати хоча б частково про своїх трудівників;. Він видав зерно на трудодні напівголодним людям. Це викликало обурення, гнівне засудження з боку керівників району, адже у них на першому місці — його величність План, «вказівки зверху», а не селяни, які своєю невтомною працею годували увесь народ.

В оповіданні «Соняшники» О.Гончар акцентує зовсім на іншій темі, але йтам ми знаходимо згадки про те, як дівчата колгоспниці, з а допомогою лопат і тачок зводили греблю, з ранку до вечора працювали в полі, часто отримуючи за це лиш палички-трудодні. Люди вірили у світле майбутнє, трудилися для нього не покладаючи рук, але так нічого доброто й не діждалися.
Згадаймо ще й такий факт безправності зафіксований у романі 0. Гончара «Собор» — колгоспники не мали паспортів і не могли виїжджати із села без дозволу, який практично мало кому давався.

Особливо вражає доля Ґанки а оповідання Ю. Мунікетика «Суд». Молода й здорова жінка віддавала усі сили праців колгоспі, не жаліла навіть власних дітей, коли требабуло зробити щосьважке й термінове. Та ось гіді йшла старість, хвороби. Колгоспниця через недугу не виробила норми трудоднів. І тепер її судять, ганьблять перед усім районом:, не вважаючи ні на колишні заслуги, ні на об'єктивні причини.

Сучасним читачам це здається абсурдом, але жто — гірка історична правда.
Часто гідність і честь молодих колгоспниць вимірювалися не їхніми моральними якостями, а гектарами сполених буряків та іншими трудовими показниками. Про це з болем та обуренням пише у своїх «Щоденнику», кіноповісті «Україні в огні» Олександр Петрович Довженко.
Нашому народові завжди було притаманне почуття колективізму. Це засвідчують і народні прислів'я: «гуртом і батька добре бити», «у гурті й каша добре їсться», «що громаді, те й бабі» тощо, народні традиції, наприклад, толоки. Але

такі колективні об'єднання мали б бути суворо добровільними з цивілізованими умовами праці, з дотриманням прав і свобод, відповідним соціальним захистом. Людина, її щастя й добробут — ось що має бути головним для будь-якої держави, будь-якої формації. І той, кому хочеться реанімувати колишній лад, хай почитає твори наших письменників.
Українське село у творах Ю. Мушкетика
Людина і земля. Це вічна тема в українській літературі. Згадаймо: «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного, «Раїа тогапа» М. Коцюбинського, «Земля» О. Кобилянської, «Страчене життя» А. Тесленка, «Земля» О. Довженка, «Кров людська — не водиця» М. Стельмаха тощо. Перелік творів можна продовжити. І кожен з художників слова по-своєму, у відповідності до свого індивідуального стилю, вирішував Цю проблему. Для одних — земля як засіб існування, для інших — тло, на якому виростає особистість.

Про життя села писав і український письменник пожовтневої доби Ю. Муш-кетик. Сільська тема займає в його доробку вагоме місце. Виходець з села, він з молоком маері ввібрав до свого серця будення, радощі й тривоги хліборобів.
Безумовно, не тільки про село пише письменник. Значну частину творів присвячує історичній темі («Семен Палій», «Гайдамаки», «Смерть Сократа» тощо).
Та найбільш популярні серед читачів твори про сучасність.




 







Про життя українського села в 70-80-ті роки письменник розповідає в романах «Рубіж» і «Позиція», в оповіданні «Суд», яке стало хрестоматійним у стінах школи.
Головні герої романів «Рубіж» і «Позиція» — наші сучасники. Що притаманне цим людям?
Василь Грек (роман «Позиція») — людина нелегкої долі і нелегкої вдачі. Він, як і Марко Безсмертний, герой роману «Правда і кривда» М. Стельмаха, керує великим господарством.
На кожному кроці в своєму житті зустрічається з формалізмом, недалекоглядністю районних та обласних горе-керівників. Та Грек — людина чесна, відповідальна, з почуттям обов'язку, і саме ці риси допомагають йому триматися.

Орест Шостак (герой роману «Рубіж») теж віддана народові людина. Він далекоглядний у своїх мріях і діях, розуміє, що господарство може принести прибуток державі тільки тоді, коли вся система господарювання буде вестися на науковій основі.

Найдетальніше описане село Ю. Мушкетиком у оповіданні «Суд». У центрі уваги письменника — українське село в довоєнні та післявоєнні роки.

Сюжет твору нескладний, що відповідає жанрові, головних героїв небагато. Основну увагу автор акцентує на образі Ганни — Простої української жінки. Просторові й часові рамки дають нам Можливість познайомитися з життям Ганни від дитинства до трагічної смерті.
Дитинство її було дуже складним. Вона належить до того покоління, яке було свідком кровопролитних боїв на фронтах імперіалістичної, на барикадах Великої Жовтневої. П. Мирний Писав про Мотрю, матір Чіпки, в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?!» «Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку, не бачила дівкою, жінкою, не сподівалася замужньою вдовою». Те ж було й з Ганною. Тяжке дитинство, пізнє заміжжя (вона вийшла заміж за Омелька Розсоху з двома дітьми), голод 1927, 1933, споглядання страшних наслідків голоду. Людина є людина, вона не хоче помирати голодною смертю, і коли в неї є хоч трішечки сил, робить все для того, щоб утримати себе і ближніх. Ось і Ганна рятувала своїх дітей від смерті, тягала лантухи з м'ясом, добувала хліб.

Ця сторінка в житті України ще не вивчена до кінця й не осмислена, та-, коли читаєш рядки з оповідання про життя головної героїні в цей період, стає моторошно: від голоду пухнуть люди, на дорогах — подохла худоба, а найстрашніше, що породив голод, — це людоїдство, хгачлро це і не кише Ю. Мушкетик.
Небагато щасливих років прожила Ганна перед війною. Щастя було тільки в думках та надіях на майбутнє.

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. Чоловік пішов на війну й не повернувся, як мільйони людей Не повернулися з фронтів сини Данило та Микита. І залишився у Ганни одинсикок — Грицько.
Історія життя героїні — то історія всього українського народу, який цілеспрямовано знищували, у якого відривали язика. Солдатська вдова не одержує підтримки з боку голови колгоспу, у неї відбирають корову.
Кульмінація твору — суд над Ганною. За що ж судять жінку? Та за те, що вона не виробила трудоднів. Людина, яка витратила всі свої сили, не може витримати цього страшного знущання їй стемніло в очах, вона кволо, наче підбита птаха, махнула руками й опустилася на підлогу».

Юрія Мушкетика за правдиве відтворення життя часом замовчують. А він майстер прози з великої літери. На сторінках прозових творів письменник досить майстерно зумів показати типові явища зжиття українського села, створити колоритні образи трудівників і трудівниць, гнівним словом викрити сутність Системи і за це сьогоднішній читач говорить йому щире дякую.