Як багато почуттів вкладено у це слово. Яка вона гарна, велич» І неповторна. А чого тільки не винесла вона на своїх плечах! Скільки років1 ніш народ не знав своє: історії, не знав багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою через любов до рідного народу. До таких поетів належить Симоненко. Неповних двадцять дев'ять років прожив поет, але зали-1 і нив у спадок стільки, що вистачить на життя багатьох поколінь.
Творчість Василя Симоненка виділяється яскравим променем на фоні поезії ПО х років. За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули пос; Микити нашу літературу на рівень світової літератури. Ми сьогодні на повний її і лос заговорили про екологію, а поет ще чверть віку тому вбачав провину людп у тому, що міліють ріки і лисинами світять береги. Він любив рідну землю, Україну свою безталанну, невмирущу українську пісню, чарівну мову народу.

Пасиля Симоненка випоїла соками рідна земля, яка дала йому голос сердечний і ніжний, сповнила серце почуттям патріота і поборника рідної культури. Мітчизна і мати — ці слова були для поета синонімами ніжності та синівської любові:
Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати, Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. «Лебеді материнства» — це поетичний шедевр Симоненка, найпопулярніша йпго збірка. Не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людини починається з колиски і материнської пісні.
Це вона, Україна, завжди з тобою, де б ти не був — її верби та тополі, материнські очі, батьківська хата — завжди з тобою. їй ми завдячуємо своїм житнім, для неї ми живемо і працюємо. Почуття любові Симоненко висловив у при-і трасних рядках, звернених до України:

Воздвиг би на площі в Москві. Без баби Онисі, без таких людей, як вона, нічого б ми не досягли... І сьогодні Живуть між нами баби Онисі, й сьогодні живеться їм нелегко. А вони тамують іоє горе в собі, світяться добротою до людей.

Героями багатьох поезій В. Симоненка є люди праці — прості, звичайні, щ верті. Такі як безіменна «щаслива» доярка з вірша «Дума про щастя»: ...в доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть. Тому-то і щастя її — «важке», обікрадене, бідне. Вона здобула його важксі фізичною працею, постійною втомою. Так В. Симоненко показав красу та вели душі простої трудівниці, і засудив тих, хто, не цінуючи важкої праці та пряі на щастя, змушує її жити і працювати в тяжких умовах.


 






Таким був і Василів дід Федір Трохимович, від якого онук узяв багато гарні го, зокрема доброту і любов до людей. Саме про нього й написаний один з кр щих віршів поета «Дід умер».

Задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито І пливтимуть над ним непомітно віки. Дід був «гарною людиною» — так просто й вичерпно дається в народі най ща оцінка людині, її моральним якостям.

Сила поезії Симоненка — в безмежній щирості та правдивості. У нього, писав Т. Шевченко, «нема зерна неправди за собою», зате є величезна любов простої людини. Вони, люди праці, асоціюються у поета зі словом Україна, н« род український. Він вірить у майбутнє своєї Батьківщини і свого багатострая дального народу, у його невмирущу силу:
Народ мій єі
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд.