Відмітною рисою російської суспільної думки, російської літератури завжди були духовні шукання, постановка корінних філософських, світоглядних питань, пов’язаних з моральною орієнтацією людини у світі, з пошуком сенсу життя. Духовний світ героїв Достоєвського розкривається через такі категорії, як зло, добро, воля, чеснота, необхідність, Бог, безсмертя, совість. Достоєвський як художник відрізняється тонкістю психологічного аналізу, добутки його характеризуються глибиною філософського змісту. У цьому найважливіша особливість його творчості. Герої роману - люди шукаючі, одержимі тією або іншою ідеєю, усі інтереси їх зосереджені навколо якого-небудь питання, вирішенням якого вони зайняті. Образ Петербурга даний яскраво, у динаміці. Місто персоніфікує душі роздертих трагізмом життя героїв.

Петербург - це теж один з героїв, що постійно є присутнім у творах Достоєвського. Образ Петербурга створювали у своїх добутках і Пушкін, і Гоголь, і Некрасов, розкриваючи усе нові і нові його грані. Достоєвський малює Петербург у пору стрімкого розвитку капіталізму, коли стали як гриби рости дохідні будинки, банкірські контори, магазини, заводи, робочі передмістя. Місто - це не просто тло, на якому відбувається дія, це теж своєрідна «діюча особа». Петербург Достоєвського душить, давить, навіває кошмарні бачення, вселяє божевільні ідеї. Достоєвський малює нетрі Петербурга: багато розпивочних, п’яних, голодних, що втратили сенс життя людей, які нерідко кінчають із собою, не витримавши нестерпного життя. Раскольников соромиться свого лахміття, уникає зустрічей зі знайомими на вулиці. Заборгувавши господарці, намагається не бачити її зайвий раз, щоб уникнути лайки і конфлікту. Кімната його схожа на задушливу шафу. Стан багатьох людей ще гірший, ніж Раскольникова.

І якщо задуматися, то виникає відчуття, що вони живуть не тільки в задушливих кімнатах трущоб Петербурга, але й у внутрішній духоті, втрачаючи людський вигляд. П’яний, занепалий, напівбожевільний Мармеладов ясно розуміє жах і безвихідність положення, у якому перебуває його сім’я: дружина згоряє в сухоті, діти голодні і роздягнені. Соня заради порятунку сім’ї продає себе. Раскольников, побувавши в цій сім’ї, вражений нестерпними умовами її існування. Не краще доля матері Раскольникова і його сестри Дуні. Петербург - це символ страшного світу, де все продається і все купується, де немає порятунку бідному і слабкому, де панують «вовчі» закони. Образ Олени Іванівни, старої процентщиці, постійно є присутнім у хворих мріях Раскольникова. «Маленька і паскудненька», вона б’є свою сестру Лізавету, що перебуває у повній залежності від неї. Вона скупа і дає гроші за речі, принесені під заставу. Бере величезні відсотки з людей, користуючись їхнім безвихідним станом. У романі чітко відбилися соціальні протиріччя російського суспільства другої половини XIX століття. Між дворянством і народом, на думку Достоєвського, лежить величезна прірва, і це викликано небажанням «верхів» що-небудь змінити у суспільному устрої.

 





Достоєвський, показуючи жахи сучасного йому життя, все ж таки відкидає революційний шлях перебудови суспільства. Головне у спадщині Достоєвського, незважаючи на його омани, - це та жорстока правда, що письменник показав своїм сучасникам. Зі сторінок роману віє самотністю і безвихідністю людини, загубленої у «кам’яному мішку», що має назву місто. Достоєвський мріє знайти вихід із царства ворожнечі і наживи, але його роман не показує дорогу з тупика. Тупик чекає кожного з героїв. Кидається з моста жінка, кінчаючи самогубством, роздавлений коляскою Мармеладов, скоює вбивство Родіон Раскольников, п’ють, щоб забутися, не бачачи виходу, багато героїв Достоєвського. Життєві тупики героїв Достоєвського стали страшною реальністю для самого письменника. Достоєвський писав, що він задумав роман у каторзі, лежачи на нарах, у важку хвилину суму. Достоєвський став першим творцем соціально-психологічного роману. Його сутність у яскравому зображенні внутрішнього світу окремої людини, у дослідженні психології особистості, типової для різних слоїв, складних соціальних і моральних проблем. Роздуми письменника про сутності добра і зла, про протиріччя буржуазного світу. про шляхи, що ведуть до загального щастя, складні соціальні конфлікти суспільства і людини - все це ставить Достоєвського у перший ряд класиків світової літератури. Новаторство Достоєвського полягає в тім, що він не тільки розкрив складний духовний світ «маленької», задавленої життям людини, але і зобразив нового героя літератури.

Це Петербург, з його що давить, мертвою хваткою хижака. Роман «Злочин і покарання» - один із самих складних романів у світовій літературі. Суперечки про нього тривають вже друге сторіччя. Романи письменника являють собою найстрашніше обвинувачення, кинуте в особу буржуазному суспільству. Саме це суспільство - щирий вбивця і згубник людських душ. Саме воно, з його вовчими законами, розтоптало юність лагідної Соні, роздавило, як незначну комаху, Мармеладова, звело в могилу тридцятирічну Катерину Іванівну, вклало сокиру в руки Раскольникова. Світ виняткового, катастрофічного, трагедійного - головний предмет аналізу роману.

«Жорстокий талант» - так визначив Достоєвського народник Михайлівський. Роман не дає ніяких підстав говорити про прогресивне значення капіталізму, показаного в його похмурій, руйнівній стихії. Невід’ємну приналежність міста-душителя становить наявність дрібних хижаків: вуличних торговців, власників трактирів і «закладів», де продається і купуються все, навіть живі люди. Убогість є причиною соціального зла, називаного проституцією. Образ Петербурга має важливе композиційне значення. Перше враження від міста - це крайня тіснота. Мати Раскольникова говорить: «Тут і на вулицях, як у кімнатах без кватирок». Через весь роман проходять картини тісноти, товкучки, тисняви, бруду і смороду. Моральна атмосфера Петербурга - це атмосфера загального роздратування, жорстокості, злого глузування.