Чіпка, як і Максим Гудзь, не може спокійно дивитися на те, як ставляться поміщики до селян, бачити, як у суді обдурюють просту людину, розуміти, що трудівникові ніколи власними силами не вирватись із злиднів. Життя не раз ставило його перед вибором: власний спокій чи активна життєва позиція. Він обирав останнє. Хоч це коштувало йому дуже дорого, бо часто йшов він шляхами зла і втрачав усе, що було кращого в житті: любов до матері, кохання Галі, щиру дружбу Грицька. Неможливість перебороти беззаконня навела героя па невеселі роздуми: «Сказано: великий світ, та нема де дітися! Коли б можна, — увесь би цей світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!» Та замість справжніх пошуків правди він грабує, бешкетує, пиячить, виправдовуючи свою поведінку: «Хіба ми ріжемо? Ми тільки рівняємо бідних з багатими».

Свій вибір роблять Галя, мати Чіпки. Галя прагне, щоб життя її стало чистішим. Вона намагається разом з Чіпкою прожити чесно: І великим полегшенням залишає рідну сім'ю, де жили крадіжкою та розбоєм, і вибирає нелегкий, та чесний достаток Чіпчиної родини. Страшним, трагічним є її останній вибір. Але його можна зрозуміти, хоч виправдовувати не хочеться. Важким, трагічним був вибір для матері: між правдою і власним сином. Та Мотря вибрала правду.



 




Отже, у кожного з Героїв Панаса Мирного складне і нелегке життя. Вони,'керуючись власними переконаннями, почуттями, намагаються розібратись у житті і вибрати свою дорогу.

Українська література, зокрема проза, з часів Шевченка зазнала значного розвитку. Та особливе місце в багатому літературному доробку українських прозаїків посідає творчість Панаса Мирного та Івана Білика, зокрема їхній роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це перший в український літературі соціально-психологічний роман.
Він вражає масштабністю зображення дійсності і в часі, і в просторі, змалюванням широкої галереї персонажів, які представляють різні класи та стани українського суспільства і феодальної доби, і перших пореформених років. Новаторство твору виявилось не тільки в соціальному вмотивуванні поведінки героїв, а й у тонкому психологічному аналізі найпотаємніших порухів людської душі.

Розглянемо, наприклад, характер головного героя роману Чіпки Варениченка. Навіть саме народження Чіпки містить відгук соціальних негараздів. Батько його через свою волелюбну вдачу вимушений був ховатися від пана на Дону, взяти інше прізвище, а потім відбувати жорстоку солдатчину і загинути в чужих краях. Тож і Чіпчине запитання до матері, чому батько всіх панів не порізав, зовсім не випадкове. А інший герой, доля якого нагадує Чіпчину, Максим Гудзь, свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. Дід його, запорозький козак Мирон Ґудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську справедливість.
Глибоке проникнення письменників у духовний світ героїв-— це геж одна з великих заслуг твору. Чіпці запропонувати обиратися н члени земської управи. На словах він свою згоду дає, як і годиться, байдуже; «Та коли людська ласка та панська воля... то й про мене...». Але справжні його переживання перекреслюють напускну байдужість: «Голос його тремтів, лице горіло, очі світилися радістю».

Відзначаючи заслуги Панаса Мирного та Івана Білика, І. Я. Фран-ко вказував, що автори твору «здійснюють психологічні розкопки в душу персонажа різноманітними шляхами: це і соціально-психологічний портрет, і авторська характеристика персонажів, і соціальне вмотивування вчинків героїв. А це все результати великої майстерності і письменницького натхнення авторів роману».