Г. Ф. Квітка-Основ’яненко Народився в с. Основа під Харковом в родині відомого поміщика. Виховувався вдома, тому великої освіти не здобув, але в дорослому віці, беручи участь у громадському й культурному житті Харкова, багато займався самоосвітою і став досить освіченою людиною свого часу. Був на військовій і цивільній службі, був послушником у монастирі, але ніде довго не затримувався. Зате із захопленням підтримував заходи із заснування університету, середніх шкіл, організації театру тощо. Обіймав різні виборні посади: повітового предводителя дворянства, судді, голови харківської палати карного суду. Усе своє життя прожив у Харкові. Прозаїк і драматург. Залишив спадщину російською й українською мовами. Дав перші в новій українській літературі зразки художньої прози: повісті й оповідання «Салдацький патрет», «От тобі й скарб», «Маруся», «Конотопська відьма», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка» тощо. Визначними є також п’єси Квітки «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці».

Повість «Конотопська відьма» Квітка написав на основі народних вірувань у нідьом, чортів і упирів. Казкова, на перший погляд, основа повісті насправді грунтується на реальних фактах. Надсилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що «все це засновано на розповідях старожилів» та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії. Детально описав письменник дуже поширений в Україні обряд покарання відьом: «тут скрутили їй вірьовками руки і ноги гарненько, та вірьовки і попродівали у петлі, що на полях, та, підсунувши її вірьовками угору, як плюснули разом у воду… Та, як каменюка, пішла на дно, аж- бульбашки забулькотіли!»

А ось нарешті відьму було знайдено. Нею виявилась Явдоха Зубиха, про яку казали, «що вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глуху північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старитися, до сонця вп’ять стане стара, як була учора». А ще вона вночі ходить по селу і доїть усяку живність, а по болотах жаб, ящірок та гадюк. Отже, «нав’язали на Зубиху каміння пудів а двадцять, а вона все не тоне».

 




Г. Ф. Квітка-Основ’яненко вдало поєднав у цьому творі реальність І казковість, іронію та гумор. Це оповідання про реальні події і про шіт народної фантастики.

«Конотопська відьма» - найбільша гумористична повість Г. Квітки-Основ’яненка. Ця повість, у якій автор сміявся, щоправда не злостиво, з людських хиб. У цьому творі присутня майстерна сатира на життя і побут козацької старшини XVIII століття. Справді, скільки гумору вкладено в образ сотника Забрьохи, який навіть не Міг своєї сотні перелічити, бо знав тільки до тридцяти, а усяку бумагу називав лепортом, не вміючи правильно вимовити слово. Чи в образ писаря Пістряка, грамотія, що вчився у дяка аж двадцять років і «вже не взмогах списати сотню за дрижанієм десниці від глумленія п’янственного з молодицями».

А в які комічні ситуації потрапляли сотник та писар! Ось, наприклад, коли Пістряк по хворостині лічив козацьку сотню, він ніяк не міг зрозуміти, «який же там чорт мандрував», бо коли лічив людей, то всі були присутні, коли лічив зарубки на хворостині, то одного не долічувався. Комедія вийшла, коли Микита Уласович сватався до Олени-хорунжівни. Він як «став ту рацею казати, що йому дяк скомпонував вже давненько для такого случаю», то навіть імена переплутав.

Взагалі, мова повісті, її насмішкувато-глузливий тон дуже колоритні. Якщо тільки прислухатися до слів пана Пістряка, то нічого не второпаєш. Наприклад, він довго говорив, щоб сотник дав йому «повелініє о сокрушательном преломленії сієї трикратно опаганівічної хворостини, яже нинє суть у ранзі лепорта…». Аж коли побачив, що пан Микита нічого не відповідає, бо не розуміє його, просто спитав: «Так ламати?». Оригінальна за композицією, насичена гротескно-смішними сцеч нами й характеристиками, колоритна- мовним малюнком, повість чи тається з великим інтересом.