Писати про жінку завжди складно. Раніше я мало замислювалася над питанням суспільного становища жінки, вважаючи, що її одвічне призначення — бути берегинею сімейного вогнища. А тим часом чоловіки мітинґують у парламенті та на майдані біля нього, їхніми іменами перенасичено технічні видання, чоловічий розум вирішує глобальні проблеми, творить долі людства (і не тільки у позитивному значенні).

Ось ми милуємося жінкою-гоеподинею, і зовсім не замислюємося, що веденні! домашнього господарства відбирає у неї весь вільний час. Ми пишаємося жінкою-трудівницею, а виявляється, що дві третини сучасних безробітних — жінки, хоч спеціалістів із вищою освітою жінки становлять шістдесят один відсоток. А ті, що працюють (здебільшого у важких умовах), поступаються чо-цопікам на два-три розряди і тому отримують меншу платню. З зовсім уже парадоксальними є цифри, що стосуються громадсько-політичної сфери: в Україні П'ятдесят чотири відсотки виборців — жінки. А от у парламенті їх менше — чотири відсотки. У політичному житті, як я розумію, ці 4 % мають невелику вагу (помп імена Юлії Тимошенко, Наталії Вітренко, Валентини Семенюк суттєво похитнули спокій моїх співвітчизників).

...Мила моя Україно! Чи не твої доньки є найчарівнішими квітками у вінку української слави? Княгиня Ольга і Єлисавета Милорадович, Леся Українка й Олена Теліга, моя землячка ХристяАлчевеькатанайулюбленішапоетеса Ліна ІСїитенко, про яку ровесниця з Конотопу написала:

В її очах горить святий вогонь,
А серце слів мелодію складає.

Промені цього вогню, народженого у серцях гідних доньок україн-ської земні, освітлюють і зігрівають життя усієї нації, на яку, я вірю, чекають кращі МИСИ. Астрологи свідчать, що Земля вступає в еру Великої жіночості: жінка мутіть настільки піднестися духовно, морально, інтелектуально, щоб повести за шбою. Тому наше майбутнє має бути прекрасним!
...Зараз мої однолітки стоять на.норові дорослого життя. Яким воно буде? Я переконана, що моє майбутнє залежить від того, наскільки чесно я буду ста-нитиея до обов'язків: суспільних (аце і професійні обов'яїки, і громадянська попи цій), а також до свого одвічного призначення бути берегинею своєї родини. Це іцистя — бути жінкою! Це велика відповідальаість — бути жінкою! Це щедрий дарунок долі — бути жінкою!
Я — жінка. Я — травинка. Я — царівна...
Лише Афродіта мені рівня.




 





Складно через те, що маєш сумнів, и чи можна взагалі збагнути ясінку в її все ви мірності і чим власне вимірюється жінка — красою, добротою, щирістю, а може, пристрастю? Жінкою охоплюється все — від найменших дрібниць до найтонших нюансів.
Писати про жінку завжди цікаву Це як пізнання непізнаного, подорож у невідоме, долання нездоланного, пошук неіснуючого.
Цікаво міркувати про жінку в її різнобічності, розуміючи при цьому, що всі міркування не більш, як припущення. Бо як осмислити розумом надприродну силу материнської любові, яка тримає синівську долю в таких міцних обіймах, що, здається, через них не має доторку ніякому злу і кривді? А жінка-кохана?! Це взагалі таїна за сімома печатками — в її любові і шаленості, гніві і радості, жертвуванні і вимогливості, категоричності і лояльності — і все, як у перший раз, на найвищому накалі почуттів!
Мабуть, кожен помічав характерну ознаку часу — усі тільки те і роблять, що говорять про численні проблеми: «їсти нічого, купити нема за що, в гаманці порожньо, взагалі — важко, важко, важко...». А мені спадають на думку слова нашого великого співвітчизника Миколи Костянтиновича Реріха: «Коли у долі важко, тоді звертаються до жінки. Коли більше не допомагають розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку».
Звернемось і ми до цієї одвічної загадки природи. Яка вона — жінка-ідеал, яке її місце в суспільстві в різні часи та епохи, на що здатна жінка, в чому її головне призначення на Землі? Усі ці питання я хочу з'ясувати. А почнемо спочатку. Як була створена жінка?
Після того, як до Бога звернувся чоловік і заявив про свою нудьгу, Бог задумався, з чого зробити жінку, якщо весь людський матеріал пішов на чоловіка? Але не бажаючи відмовити в проханні своєму улюбленцю, після короткого роздуму став створювати жінку з кількох яскравих променів сонця, всіх чарівних фарб зорі, задумливого смутку місяця, краси лебедя, грайливості кошеняти, граціозності газелі, яскравого тепла хутра, притягальної сили магніту. Він змішав усе разом, а потім додав туди холодного мерехтіння зірок, в'їдливості мухи, впертості осла, ревнивості тигриці, мстивості пантери, отруйності змії, дурману опіуму та безпощадності стихії. Оформив постать і вдихнув в неї життя. Цю жінку Бог передав чоловікові, примовивши при цьому: «Бери її такою, яка вона вийшла, і не намагайся її переробити, зазнавай щастя з нею протягом життя і терпи муки від неї до самої смерті».
Ця легенда — жарт, але є в ній доля істини. Жінка — від її любові й нелюбові залежить дуже багато. «Усі протилежності сходяться в серці жінки», — сказав Вольтер. Це так, але завжди, у різні часи, жінки несли в собі світло ніжності, чистоти, цнотливості — кращі жіночі якості для всіх часів і народів.

Але давайте повернемось у минуле. Подивимось, як змінювався в історії людства жіночий ідеал. Тисячоліттями в жінці бачили істоту другого сорту. Але на ранньому етапі розвитку людського суспільства її роль була керівною. Саме вона збирала плоди для харчування, берегла домашнє вогнище, шила одяг. Була вона на чолі сім'ї та роду. Спорідненість визначалась за материнською лінією. Мабуть, з тієї далекої епохи матріархату і йде уявлення про головний обов'язок жінки — бути берегинею домашнього вогнища.
Жінка відчувала на собі подвійне гноблення: хазяїна, на якого працювала та церковної влади. Ці події в Середні віки увійшли в історію, як жахлива епоха святої інквізиції. Сотні жінок тоді звинувачували у чаклунстві та змові з дияволом. І спалювали на вогнищі. Македонський Собор 1585 р. обговорював питання: «Чи можна жінку вважати людиною?» А1785 р., в Лейпцигу був надрукований трактат: «Цікавий доказ, що жінка не належить до роду людського».

А в той самий час з'являється лицарство, жіночий ідеал набуває нового тлумачення. Почали вважати, що крім вміння працювати, доглядати за дітьми і чоловіком, знатній жінці повинні бути притаманні якості галантної дами: вона нннинна вишукано одягатися, підтримувати бееіду, граціозно танцювати, бути гиндітною, величною, надихати чоловіка-лидаря.
Ііперше про необхідність рівноправності человіків та жінок заговорили лише V X VIII ст. Але ще тривалий час жінка працювала на власного чоловіка.

Минув час, здійснилися мрії жінок про рівноправність з чоловіком, еман-имнпція відкрила перед жінками необмежені можливості для самовдосконалення. Жінка набула економічної незалежності, чоловік втратив роль єдиного иідуиальника сім'ї. Набрав обертів феміністичний рух. Та дедалі частіше ви-микнють розмови про те, що жінки стають різкішими, втрачають жіночність, ширстко беруть на себе роль лідера у родині. Чому таке сталося?
Нпичайно, епоха жінок, оспіваних Пушкіним, Лєрмонтовим, Тургеневим минула. Але рівноправність чоловіків і жінок сьогодні не означає тотожності, мдипковості. Ніяка рівноправність, ніякий суспільний лад ніякий науковий Прогрес, ніякий розвиток цивілізацій не приведуть до того, що дітей народжу-мтимуть чоловіки. Жінка, ким би вона небулазафахом, крім того ще дружина, мити. І в цьому її найважливіше призначення, це одвічний біль і одвічна втіха.