Основним завданням літератури завжди було завдання відносини й розробки найбільш актуальних проблем: в XIX столітті була проблема пошуку ідеалу борця за волю, на рубежі XIX-XX століть -проблема революції. У наш час найбільш актуальної є тема моральності. Відбиваючи проблеми й протиріччя нашого часу, майстри слова йдуть на крок уперед своїх сучасників, висвітлюючи шлях до майбутнього.

Віктор Астафьєв у романі «Сумний детектив» звертається до теми моральності. Він пише про буденне життя людей, що типово для мирного часу. Його герої не виділяються із сірої юрби, а зливаються з нею. Показуючи простих людей, що страждають від недосконалості навколишнього життя, Астафьєв порушує питання про російську душу, про своєрідність російського характеру. Всі письменники нашої країни так чи інакше намагалися вирішити це питання. Своєрідний роман по змісту: головний герой Сошнин уважає, що цю загадку душі ми придумали самі, щоб відмовчатися від інших. Особливості російського характеру, такі, як жалість, співчуття до інших і байдужість до себе, ми самі в собі розвиваємо. Письменник намагається розтривожити душі читача долями героїв. За дріб'язками, що описуються в романі, ховається поставлена проблема: як допомогти людям? Життя героїв викликає співчуття й жалість. Автор пройшов війну, і йому, як нікому іншому, знайомі ці почуття. Побачене на війні навряд чи може залишити когось байдужим, не викликати жалю, щиросердечного болю. Описувані події відбуваються в мирний час, але не можна не відчути подібність, зв'язок з війною, тому що показаний час не менш важке. Разом з В. Астафьєвым ми замислюємося над долями людей і задаємося питанням: як ми дійшли до такого?

Назва «Сумний детектив» мало про що говорить. Але якщо вдуматися, то можна помітити, що головний герой дійсно схожий на сумного детектива. Чуйний і жалісливий, він готовий відгукнутися на будь-яке лихо, лемент про допомогу, пожертвувати собою заради блага зовсім незнайомих людей. Проблеми його життя прямо пов'язані із протиріччями суспільства. Він не може бути не сумним, тому що бачить, яка життя людей, що оточують його, які їхні долі. Сошнин не просто колишній міліціонер, він приносив користь людям не тільки з обов'язку служби, але й по заклику душі, у нього добре серце. Астафьєв через назву дав характеристику своєму головному героєві. Події, описані в романі, могли б відбуватися й зараз. У Росії простим людям завжди було нелегко. Не зазначений час, події якого описані в книзі. Можна тільки догадуватися, що це було після війни,

Астафьєв розповідає про дитинство Сошнина, про те, як він ріс без батьків у тітки Ліни, потім у тітки Грані. Описується й період, коли Сошнин був міліціонером, ловив злочинців, ризикуючи життям. Сошнин згадує про прожиті роки, хоче написати книгу про навколишній його світ.




 







На відміну від головного героя, Сыроквасова далеко не позитивний образ. Вона типовий діяч сучасної художньої літератури. Їй доручено вибирати, чиї добутки друкувати, а чиї немає. Сошнин усього лише беззахисний автор, що перебуває під її владою серед багатьох інших. Він ще на самому початку свого шляху, але він розуміє, за яке неимоверно важку справу узявся, як слабкі ще його оповідання, як багато візьме в нього, нічого не давши замість, літературна праця, на який він прирік себе.

Читача залучає образ тітки Грані. Її терпимість, доброта й працьовитість гідні замилування. Вона присвятила своє життя вихованню дітей, хоча своїх у неї ніколи не було. Ніколи тітка Грануючи не жила в статку, не мала більших радостей і щастя, але вона віддавала все краще, що в неї було, сиротам.

Наприкінці роман переходить у міркування, роздум головного героя про долі навколишніх його людей, про безпросвітність існування. У своїх подробицях книга не має характер трагедії, але загалом вона змушує задуматися про смутен. Письменник часто за, здавалося б, повсякденним фактом особистих відносин бачить і почуває набагато більше. Справа в тому, що на відміну від інших він аналізує власне почуття глибше й всебічне. І тоді одиничний випадок зводиться в загальний початок, превалює над часткою. У миті виражається вічність. Нескладний на перший погляд, невеликий по обсязі роман таїть у собі дуже складний філософський, соціальний і психологічний зміст.
Мені здається, що до «Сумного детектива» підходять слова И. Рєпіна: «У душі російської людини є риса особливого, схованого героїзму... Він лежить під спудом особистості, він невидимий. Але це - найбільша сила життя, вона рухає горами... Вона зливається цілком зі своєю ідеєю, «не страшиться вмерти». От де її найбільша сила: «вона не боїться смерті».
Астафьєв, по-моєму, ні на хвилину не випускає з поля зору моральний аспект буття людини. Цим, мабуть, його творчість залучила мою увагу.