Війна і мир» була написана в 60-і роки XIX століття. Уряд Олександра I скасував кріпосне право, але не дав селянам землі, вони бунтували. Росія і Захід, історичні долі Росії і її народу - це були самі злободенні питання часу. Вони постійно хвилювали Толстого. Толстой завжди був проти революції, але сподівався шляхом освіти, реформ, конституцій влаштувати ідеальний соціальний лад. «Війна і мир» - один із самих чудових добутків літератури. Роки роботи над романом - це час напруженої праці письменника. Творчі пошуки Толстого завжди були пов’язані з життям. Роман замислювався як грандіозне дослідження піввікової історії Росії в її гострих зіткненнях і зіставленнях з Європою, як збагнення національного характеру російського народу і усього його життя.

У романі поставлені психологічні, соціальні, історичні, моральні проблеми, говориться про щирий і помилковий патріотизм, про роль особистості в історії, про національне достоїнство російського народу, про дворянство, у романі діють понад двісті історичних осіб. Представляючи події з людської, моральної сторони, письменник нерідко проникав і в їх справжню історичну сутність. Наполеон претендував на велику роль в історії, розраховував творити історію, підкоряючи її власній волі. Толстой говорить, що він деспот не тільки по положенню, але й по переконанню. Він розвінчує його велич. «Немає величі там, де немає простоти, добра і правди», - писав Толстой. В «Війні і мирі», цьому романі-дослідженні, величезна роль приділялася картині характерів і дій. Він відтворює щиросердечні переживання різних людей того часу, їх духовні устремління. Кращими представниками дворянства є П’єр Безухов й Андрій Болконський. Вони обидва прагнуть до розумного устрою суспільства, обидва жадають правди. В остаточному підсумку вони доходять до звернення до народу, до свідомості необхідності служити йому, злитися з ним, заперечують всі форми лібералізму. Характерно, що взагалі дворянська культура того часу представлена в романі переважно цими розумовими і моральними шуканнями «утворених меншостей». Внутрішній світ людини, дослідження душі - от одна з філософських проблем, що хвилюють Толстого. У Толстого свій власний погляд на історію. Філософські міркування в його романі - це його думки, його думи, його світогляд, його поняття життя.

Одна з важливих проблем «Війни і миру» - це співвідношення особистості і суспільства, керівника і маси, життя приватне і життя історичне. Толстой заперечував хоч скільки-небудь значну роль особистості в історії. Він відмовлявся визнати силою, що керує історичним розвитком людства яку б те не було «ідею», а також бажання або владу окремих, нехай навіть і «великих» історичних діячів. Він говорив, що все вирішує «дух війська», затверджував, що існують закони, які керують подіями. Ці закони невідомі людям. Одна з філософських проблем роману - це питання про волю і необхідність. По-своєму та оригінально вирішує Толстой це питання. Він говорить, що воля людини, історичного діяча - гадана, людина вільна лише в тім, щоб не йти всупереч подіям, не нав’язувати їм свою волю, а просто відповідати історії, мінятися, рости й таким шляхом впливати на її хід. Глибока думка Толстого про те, що людина тим менш вільна, чим ближче вона поставлена до влади. У своїх філолофсько-історичних поглядах Толстой був близький Герцену. Роман названий «Війна і мир».


 






Зміст назви: мир заперечує війну. Мир - це праця і щастя, війна - це роз’єднання людей, руйнування, смерть і горе. Тема твору дуже важка, скоріше вона годиться для випускників інституту філологічного факультету або аспірантів, які займаються дослідженнями творчості Толстого. Я недостатньо повно відбила у своєму творі всі філософські проблеми чотиритомного роману «Війна і мир», так це й зрозуміло: не можна на двох аркушах умістити усі думки Толстого, він же геній, але головного я постаралася торкнутися. Можна було б ще додати те, як вирішує Толстой питання про роль жінки в суспільстві. Він негативно ставився до емансипації жінки. Якщо Тургенєв, Чернишевський жінку розглядали в іншому аспекті, то Толстой вважає, що для жінки головне - домівка. Тому Наташа Ростова просто мати й дружина наприкінці роману. А шкода! Вона ж була не просто дівчиною, а обдарованою людиною, що випромінює тепло і світло, вона чудово співала.

У цій позиції я з Толстим не згодна, тому що розумній жінці мало бути просто домашньою «гускою», їй однаково хочеться більшого. І якщо у Наташі був багатий духовний світ, то куди ж він подівся, пішов у домашній побут? У цьому Толстой - консерватор. Мало він написав і про важке положення кріпосного селянства, усього кілька сторінок на всю величезну епопею. Сцена богучаровського бунту - єдиний яскравий епізод цього плану. Я думаю, що Л. М. Толстой це відбив би в іншому романі - «Декабристи», будь цей задум здійснений.