Історія повідомляє, що були часи, коли знання рідної мови вважалося немодним, непрестижним. Коли навіть малограмотні люди намагалися віддати своїх дітей до шкіл із російським навчанням, думаючи, шо тоді їх діти стануть розумнішими, культурнішими.
Зверніть увагу, як розмовляють у нашому місті. Більшість просто «емігранти» власної мови, що користуються суржиком і позиченою напівскаліченою російською мовою. І як тут не згадати талановитого письменника М. В. Гоголя й його повість «Тарас Бульба»: «Свій зі своїм не бажає розмовляти, свій свого продає... Переймають хтозна-які звичаї, гордують мовою своєю». Саме від таких людей і слід захищати рідну мову. її слід оберігати від шаленої кількості запозичених слів (якщо в нас є власні відповідники). Треба обмежити їхню кількість.



 





Національна глухота й бадьорість і довели мову та культуру в Україні до ганебного стану, з якого тепер сміється весь світ.
Зневага до української культури густим бур'яном росте в душах і українців, і росіян. Сьогодні українська мова, якій надано статус державної, повинна розвиватися і квітнути. Це дуже важливо.
Українська мова — одна з популярніших слов'янських мов. Вона привертає увагу вчених та мовознавців світу не лише мелодійністю, а й глибоким змістом. Нею захоплюються, її вивчають, досліджують не лише в Україні, а й далеко за її межами. Отже, українську мову ми повинні берегги, бо:

Наша мово незабутня, Ти — минуле і майбутнє! Чиста, мов вода з криниці, Ти — знамено і скарбниця! Наша мова і наша слава, Мова є — то є й держава!