Твір по оповіданню А. П. Чехова «Іонич». Чехов - майстер короткого оповідання. Він був непримиренним ворогом вульгарності і міщанства, ненавидів і нехтував обивателів, які живуть в обмеженому футлярному світу. Тому головною темою його оповідань стала тема сенсу життя. Наприкінці 90-х років XIX століття письменник створює так звану «маленьку трилогію», що об’єднала три оповідання: «Людина у футлярі», «Аґрус», «Про кохання». Ці оповідання зв’язані між собою тільки загальною темою, темою неприйняття футляра, яким би він не був. У першому оповіданні в гротескній формі показана людина у футлярі, вчитель грецької мови Бєліков. Це фігура - лиховісна, вона наводить страх на навколишніх, і тільки смерть примиряє героя з дійсністю. Як пише Чехов, Бєліков лежав у труні майже щасливий - нарешті-то він знайшов вічний футляр. У героя другого оповідання є єдина мрія - стати власником маєтку і насолоджуватися власним аґрусом. У третьому - поміщик Альохін оповідає про себе самого, про те, як він і його кохана жінка не зважилися піти назустріч своєму коханню, відступилися від нього. Усі три оповідання говорять про футлярне життя. Маленька трилогія тому і з’являється перед нами як добуток єдиний, внутрішньо закінчений.

Чехов припускав продовжити цей цикл оповідань, поповнити новими добутками, але наміру свого не здійснив. Є підстави думати, що спочатку до циклу відносилося і оповідання «Іонич». Дмитро Іонич Старцев, герой оповідання «Іонич», був призначений лікарем у земську лікарню. Це юнак з ідеалами, з бажанням чогось високого, Знайомство із сім’єю Туркіних, «самою освіченою і талановитою» у місті, зачарувало його. Іван Петрович Туркін грав в аматорських спектаклях, вмів показувати фокуси, вважався гострословом. Віра Йосипівна писала романи і повісті та читала їх гостям. Їхня дочка Катерина Іванівна, молода миловидна дівчина, що у сім’ї кличуть Котик, займалася музикою. Дмитро Іонич закохався в Катерину. Це почуття виявилося в його житті «єдиною радістю і… останньої». Заради свого кохання він готовий, здавалося б, на багато чого.


 





Але коли Котик відмовила йому, вваживши себе блискучою піаністкою, і виїхала з міста, він страждав усього три дні. А потім все пішло як і раніше. Згадуючи про свої залицяння і високі міркування, він тільки ліниво говорив: «Скільки турбот, однак!». Фізичне ожиріння приходить до Старцева непомітно. Він перестає ходити пішки, страждає задишкою, любить добре поїсти. Підкрадається і моральне «ожиріння». Колись і гарячими рухами душі, і палкістю почуттів він вигідно відрізнявся від жителів міста. Довгий час ті дратували його «своїми розмовами, поглядами на життя і навіть своїм виглядом». Він по досвіду знав, що з обивателями можна грати в карти, закушувати й говорити тільки про самі звичайні речі. А якщо заговорити, наприклад, «про політику або науку», те обиватель стає в тупик або «заводить таку філософію, тупу і злу, що залишається тільки рукою махнути і відійти». Але поступово Старцев звик до такого життя і втягнувся у нього. А якщо йому не хотілося вступати в розговор, він більше мовчав, за що одержав прізвисько «поляка надутого». Наприкінці оповідання перед нами інший Іонич: щовечора проводить у клубі, грає у віст, закушує і зрідка вступає в бесіду. Котик же, переконавшись, що у неї посередні здатності, живе надією на кохання Старцева. Але він - уже не колишній парубок, що міг прийти вночі на побачення на цвинтар. Він занадто заледащів духовно і морально, щоб кохати і мати сім’ю. Він тільки думає: «Добре, що я тоді не одружився». Тепер по вечорах він розважається з тими, які виймають з кишень банкноти, а коли грошей стало віршиком багато, роз’їжджає і розглядає будинки, призначені до торгів.

Жадібність здолала його. Але він і сам не зміг би пояснити, навіщо йому одному стільки грошей, якщо він позбавляє себе навіть театрів і концертів. Старцев не зауважує, що «старіє, повніє, опускається», але ні бажання, ні волі до боротьби з обивательщиною у нього немає. Доктора кличуть тепер просто Іоничем. Життєвий шлях завершений. Чому ж Дмитро Старцев з палкого юнака зі світлими мріями перетворився в ожирілого, жадібного і крикливого Іонича? Так, середовище винувате. Життя одноманітне, нудне, «проходить тьмяно, без вражень, без думок». Але, швидше за все, винуватий сам доктор, що розгубив усе краще, що було в ньому, проміняв живі думки на сите, самовдоволене існування. Образ доктора Старцева нагадує гоголівських персонажів з «Мертвих душ». Він так само безжиттєвий, як і Манілови, Собакєвічі, Плюшкіни. Його існування так само порожньо і безглуздо. На закінчення можна згадати слова героя оповідання «Аґрус» про те, що людині потрібно «не три аршини землі, а вся земна куля».