У п’єсі «На дні» Горький показує людей зломлених життям, відкинутих суспільством. П’єса «На дні» - це добуток, що позбавлений дії, у ньому немає зав’язки, основного конфлікту і розв’язки. Це як би набір одкровень різних людей, тих, що зібралися у нічліжці. Герої, їхній внутрішній світ, розкриваються не із вчинків, а з розмов. Кожний герой несе якусь свою філософію, свою ідею. Спробуємо розібратися, яку ж філософію несуть у собі герої п’єси «На дні». Перше, що впадає в око, - це брутальність у розмовах героїв. Люди начебто озвіріли, вони вже не можуть говорити нормальним живим тоном. Навіть Кліщ не може сказати ласкавого слова вмираючій дружині. Вважається, що головне слово в п’єсі - «правда». Це слово лейтмотивом проходить через всю п’єсу. Але правда героїв неоднозначна.

Вона перебуває як би у двох вимірах. З одного боку - правда їх буденного повсякденного життя, правда «дна», і з іншого боку - правда, що вони хотіли б бачити. Це правда «вигадана». І із самого початку ми бачимо конфлікт цих двох правд. Ніхто з героїв не хоче визнаватися собі у своєму незначному положенні, тобто у реальній  правді. Своєї кульмінації конфлікт реальної і вигаданої правди, що зав’язався із самого початку п’єси, досягає у третій дії у суперечці про правду Бубнова, Кліща і Луки. Кліщ оголює правду реальну. «Кліщ. Яка - правда! Де - правда? От - правда! Роботи немає… сили немає! От - правда! Пристановища… пристановища немає! Помирати треба… от вона, правда! Диявол! На… на що мені вона - правда? Дай зітхнути… зітхнути дай! Чим я винуватий?.. За що мені - правду? Жити - диявол - жити не можна… от вона правда!.. Говорите отут - правда! Ти, старий, утішаєш всіх… Я тобі скажу… ненавиджу я усіх! І цю правду… будь вона, окаянна, проклята! Зрозумів? Зрозумій! Будь  вона  проклята!». Конфлікт правд - це конфлікт реального теперішнього і гіпотетичного майбутнього. Але реальне сьогодення протиставляється також і минулому, тобто герої хочуть повернути своє минуле. Адже у п’єсі ми не бачимо, якими шляхами вони прийшли у нічліжку. З діалогів персонажів ми представляємо, якими вони були раніше і що з ними стало. Звідси у п’єсі постійне звертання до минулого.



 





Тема правди у п’єсі перегукується з темою віри. Носієм філософії віри є Лука. Для нього правда людини та, у яку він вірить. «Лука.   Підемо, мила! Нічого…  не гнівайся! Я - знаю… Я - вірю! Твоя правда, а не їхня… Коли ти віриш, була в тебе теперішня любов… значить - була вона! Була!». Суть філософії Луки полягає в тім, що віра може замінити реальну правду, тому що віра допомагає піти людині від страшної реальності у світ прекрасних ілюзій. Таким чином, у п’єсі два філософських погляди взаємозалежні. Є таке висловлення Горького: «Правда - бог вільної людини». Але якщо говорити про героїв п’єси «На дні», те про них не можна сказати, що вони вільні люди і що у них взагалі є якась правда. Ці люди не вільні, хоча вони і босяки. А для Горького герой - босяк, циган і тому подібний - герой вільний. Але персонажі п’єси «На дні» не хочуть волі. Їм не потрібна ця правда «вільної людини».

Багато хто вважав, що п’єса «На дні» - це «буревісник революції». У п’єсі немає жодного явного гасла, але в ній усе з початку й до кінця підводить до того, що у такому світі не можна жити. Мені здається, що цю п’єсу не можна однозначно трактувати. У ній скоріше ставляться питання, чим даються відповіді.