Український поет - лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя. Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам: Відбива Славута їхню вроду. Я не знаю більшого добра, Як добро возз’єднання народу. Почавши свою творчість у 1953 році, Павличко через декілька років був визнаний талановитим поетом України. В творчому доробку’поета - лірика багато задушевних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака. Поетичний голос Д. Павличка ще по-Юнацькому слабкий, нерівний, але в його віршах присутнє те, що тільки й робить поезію поезією, - щире й гаряче почуття, вогонь душі схвильованої і враженої. У вірші «Коли ми йшли удвох з тобою» - вічна проблема кохання, ставлення до природи, до хліба, до праці як мірила оцінки людини.

Образи вірша постають у контрасті. Юнак гладить золоте колосся, а його кохана дівчина топче колоски, «немов траву безплідну, дику». Конфлікт вірша складний, він відображає глибоку душевну драму ліричного героя. У Дмитра Павличка багато шанувальників. Його обдарування яскравими барвами висвітлюється в книгах про красу і вірність любові, чистого почуття, яке наснажує, одухотворює, оновлює, кличе. Ліричний герой віршів переживає і радість кохання, і очікування милої, і гіркоту розлук та розчарувань. Світова література знає немало інтимної лірики найчистішої проби. Це і сонети Петрарки, і лірика Пушкіна, неповторне «Зів’яле листя» І. Франка, поезія Єсеніна і Сосюри.

Та не поступається своєю класичною довершеністю і інтимна лірика Д. Павличка. У циклі «Пахощі хвої» зібрані вірші про кохання і вірність, про духовне багатство людини. Ця тема пізніше продовжена в збірнику «Гранослов» і найглибше розроблена в збірці «Таємниця твого обличчя».

Інтимна лірика Павличка пристрасна, сповнена ніжності і емоцій. Поет впевнений, що сила любові може не тільки виховати, але і перевиховати людину. Любов спонукає коханого чи кохану до нових звершень, робить людину благородною, чистою, підносить її в помислах і ділах. Для поета не існує нереальної любові. Для нього вона - Бог. До неї звернені слова благання:



 





    * З’явись, благослови, зігрій,
    * Якщо ти є, якщо ти є!          

Мінливість почуттів ліричного героя віддзеркалюється в поезіях «Дзвенить у зорях небо чисте», «Я стужився, мила, за тобою». У другому вірші - улюблений образ Явора та його милої Яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю, туги, нездоланного любовного почуття: Він не знає, що надійдуть люди, Зміряють його на поруби. Розітнуть йому печальні груди, Скрипку зроблять із його журби. Поет виспівав свою  «Таємницю…» наче одним подихом, вклавши в неї радість, тиху печаль і тугу збентеженого закоханого серця. Багато ліричних віршів поета Дмитра Павличка покладено на музику, кращий з них - «Два кольори». Поет лаконічно відтворив життєвий шлях ліричного героя, якого по розмаїтих стежках супроводжує вишита материними руками сорочка. Кольорова гама українських вишивок - багата, та переважають два кольори: червоний і чорний. Синонімом першого є любов, другого - журба. Радість і смуток, веселість і печаль переплелися в серці ліричного героя. Ліричний герой зберіг найсвятіше - «горсточок старого полотна і вишите… життя на ньому».

Дмитро Павличко якось сказав, що поезія - це мова молод их. Ці слова стали ніби девізом його життя, а молодь - головним ліричним героєм поезій, багато з яких покладено на музику композитором Олександром Білашем.