Найвидатнішою пам’яткою літератури Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім». Сюжетний зміст «Слова…» - змалювання походу князя Ігоря Святославовича проти половців 1185 року, що був одним з епізодів тривалої боротьби проти степових кочівників. Про цей похід розповідають також і літописи, додаючи подробиці, яких бракує в поемі. Але, як справжній художній твір, «Слово о полку Ігоревім» вирізняється тим, що не просто розповідає про перебіг подій походу, а має чітку, продуману побудову, що дозволяє невідомому авторові передати головну ідею і висловити власне ставлення до фактів. Він обмірковує цю ідею ще у вступі, а пізніше відверто звертається до найсильніших володарів Руської землі із закликом об’єднатися.

Оборона Руської землі від половців була важливим завданням ХІ-ХІІ століть. Але вирішити його князі не змогли, і не тому, що їм бракувало хоробрості, а тому, що не було між ними узгодженості в діях. Доля князя Ігоря, центральної постаті «Слова…», є чудовою ілюстрацією цього твердження. Князь Ігор у «Слові…» зображений хороброю та благородною людиною. Для нього характерні сувора, спокійна відвага та рішучість. Він нехтує «знамення-, ми» так само, як будь-якою небезпекою взагалі. Головні рушії його поведінки - честь і слава. Князь Ігор має усі риси ідеалізованого, справжнього оборонця рідної землі - вірність, відданість Батьківщині, стійкість, хоробрість, енергійність, мужність тощо. Відступити перед небезпекою йому здавалося ганебним. Коли вислані вперед розвідники сповіщають йому про несприятливість становища для руського війська, Ігор каже: «Якщо так вернутися, не бившись, сором буде нам гірше смерті».

Але попри все на нього чекає поразка. «Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути» - говорить він, та саме це йому і судилося - із золотого сідла він «пересів у сідло кощійове» (рабське). «А Ігоревого хороброго полку не воскресити» - з болем повідомляє автор.

    * То чому ж Ігоря спіткало таке лихо?

 





«О мої сини, Ігорю і Всеволоде - каже про це «золоте слово, із слізьми змішане», Святослав, довідавшись про гірку долю Ігоря та його війська. - Рано почали ви Половецьку землю мечами разити, а собі слави шукати». Рано - тому що половці були приборкані великим князем київським Святославом якраз перед походом Ігоря, а князі без упину сваряться між собою. Вирушати у новий похід за таких умов було дуже нерозсудливим, тож і «засумували в городах заборола, а веселість поникла». «Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, а кров’ю полита і тугою зійшов (цей посів) на Руській землі…»
Автор співчуває Ігореві, та правда для нього важливіша - поряд з найкращими рисами поступово стають зрозумілими і типові недоліки Цього хороброго князя: він надто необачний, надто запальний і надмірно честолюбний. Тож, з одного боку, в ролі захисника Ігор майже ідеальний, але з іншого - зовсім ні. Беззаперечно, визначні якості його саме як воїна не збігаються із бажаними чеснотами полководця, адже останньому потрібні розсудливість і поміркована обережність. Що переважить?

У Путивлі плаче дружина полоненого князя, Ярославна. Вона закликає вітер, ріки і сонце допомогти Ігореві визволитися з біди. Заклики не лишаються и при йми - Ігор тікає, і не можна не помітити, з якою радістю ставиться автор іч цієї втечі. Бог показує князеві напрямок втечі, річка Донець леліє його на «милях, стелить йому під ноги зелену траву. «Землі раді, города веселі», коли І кір прибуває до Києва. Тож його особисті якості важливіші для автора, ніж недостатня воєначаль-иицька майстерність, що може прийти з досвідом.

Віра невідомого автора саме у ці кращі сторони Ігоря цілком виправдовуєть і пізніше, як відомо, князь не раз відплачував за свою поразку успішнішими юходами на половців. Для автора князь Ігор залишається втіленням князівсь і их доблестей. Образ Ігоря уособлює героїчний дух усього народу, сповнений патріотизму і почуття воїнської честі, а цей дух неможливо знищити однією поразкою чи зачути про нього через окремі помилки. Змальовуючи Ігоря з його доблестями та вадами, у стосунках з іншими князями та у боротьбі з ворожою навалою, автор зображує ще й узагальнений образ І’уськоїземлі, яку треба любити і берегти. Цей намагається робити Ігор. Головним задумом автора було закликати Київську Русь до єдності, особливі перед загрозою з боку давніх ворогів - половців. Образ головного героя теж цій меті. Саме в цьому високому патріотизмі полягає найбільша цінність високохудожньої найвидатнішої пам’ятки давньоруської літератури - «Слова о полку Ігоревім».