👍Сочинение – «Що ще треба для щастя У чому полягає духовна краса людини» Сочинения по украинской литературе 

А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
Що ще треба для щастя У чому полягає духовна краса людини - сочинение



Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.
А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на'чужий біль, прагнення допомогти, захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.

Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам'ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?..

Отакий я винайшла спосіб боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства.

Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення «дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила. От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають права бути байдужими спостерігачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні свого віку).
А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо, це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у леґенду, за якою народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенд а, але твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро.

...А поки ми ще просто школяра. Зі своїми захопленнями, уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов'язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим.

І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у людей найкращі почуття, закликаючи їх догідних вчинків.
Хто є духовно» людиною?

 
Сьогодні слово «духовність» згадують дуже часто, але, мабуть, не всі розуміють, йогозначення. Одні вважають, що духовність — це розумність. Інші — що це щось церковне. Усе в людині від душі. Вихованої душі. І кохання, і біль, і страждання. Це вміння співчувати, бачити. Маленький Принц Сент-Екзюпері вмів бачити серцем. Бачити найголовніше, любити й прощати. Ми живемо у світі майже сліпими. Ми перестали слухати вірші та музику, вдивлятися в гарні картини, милуватися краєвидами... Очі мигця вміють побачити найголовніше. Побачити й показати іншим. У Достоєвського князь Миш-кін каже: «Невже можна бачити дерево і не бути щасливим?..». Гортаючи в альбомах сторінки, милуєшся творами Моне, Сислея, Ван ГоГа. Вони вміли бачити красу і передавати свої відчуття. Дивлячись американські бойовики, де герої спочатку діють, а вже потім думають, ми вже не хвилюємося, розкриваючи твори Паустовського чи Пришвіка. Для людини дуже важливо почувати себе одним цілим з усім світом. Єдності з цілим Всесвітом, як у «Сні смішної людини» Достоєвського. Більшість людей зайняті все життя зароблянням грошей — щоб їсти, пити, в щось вдягатись, потім краще їсти, краще пити, краще вдягатись... Це не є і не може бути метою життя. Усе де — засоби його підтримки. Не менше. І не більше. Слова Е. Хемінгуея про людину, яка не є островом в океані, бо вона не самотня, бо вона єдина з усім світом, дуже влучні. Можливо, «з погляду вічності» (слова Спінози), так і є. І все ж кожна інгеліґентна людина, духовна людина, відчуває себе саме як той острів в океані, до якого підступає каламутна вода світу майже тваринного, в якому бути порядним — не вигідно, не модно, не престижно. Це притаманне не тільки нашому часові. В Англії 1601 року В. Шекспір вклав в уста Гамлета такі слова: «Боже! Боже! Яке нікчемне, марне, недолуге на світі діється. Тьху! Тьху!» Духовність — та верхівка гори, з якої далеко видно, але ж яка власне й обумовлює самотність духу. У всі часи людину, яка живе з а законами духу, зраджували, продавали. Але людина духовна завжди мала велику силу протистояти Злу, виступати на боці Добра. Так було івчаси імператорів, гак еі сьогодні. Китайський імператор серед інших титулів діставав такий: «самотня людина». Він не мав права спілкуватися з тими, хто не дорівнював йому за ранґом. Сьогодні духовна людина почуває себе, немов той китайський імператор. Вона не може спілкуватися з тими, хто не думає і не відчуває, як вона. Духовність — це моральна сила, яка дозволяє не приєднуватися до натовпу, який продається за кращий шмат, дозволяє собі брати хабарі, дивиться на світ через дірку у своїй кишені. Духовній людині не вистачає повітря у світі, де руйнується все — і краса, і почуття. Але вона знаходить у собі силу жити й любити цей світ. Духовна людина — це лагідність і вдячність. Так жили давні філософи, які знали, що л юди слабкі, тож їм треба простити і зле перевернути на добре. Духовність — це освіченість, яка дає найголовніше — світогляд, позитивне світосприйняття. Освіченість завжди починається з книг і бібліотек. Філософ Ортеґа-і-Гассет написав колись: «Лише Платон здогадувався, що корінь пізнання... полягає у недостатності здобутих людиною обдарувань, підтверджувану тим страшним фактом, що людина не знає..». Вивчаючи визначні твори, людина почуває себе порошинкою у Всесвіті. Читаючи безперервно, за списками і без них, інтелігентна людина з жахом усвідомлює, що майже нічого не знає. Але читання — це велика насолода. Це спілкування з людьми великими та духовними. Це велика пристрасть, жагу від якої важко втамувати. Бо книги завжди надихають, дають силу жити. А ще — це можливість завжди почувати себе учнем.





Ну а если Вы все-таки не нашли своё сочинение, воспользуйтесь поиском
В нашей базе свыше 20 тысяч сочинений

Сохранить сочинение:

Сочинение по вашей теме Що ще треба для щастя У чому полягає духовна краса людини. Поищите еще с сайта похожие.

Сочинения > Сочинения по украинской литературе > Що ще треба для щастя У чому полягає духовна краса людини
Сочинения по украинской литературе

Сочинения по украинской литературе


Сочинение на тему Що ще треба для щастя У чому полягає духовна краса людини, Сочинения по украинской литературе