Поет, якого ще недавно зачислили до молодих, здобуває сьогодні світове ім'я. В чому секрет цієї слави?
По-перше, втому, що Іван Драч порушує й поетично осмислює такі теми, проблеми, які бентежать кожнутрудову людину планети; по-друге, він так уміє сказати про своє, власне, особисте, що воно стає власним, особистим для мільйонів читачів. На літературній ниві поет «вибухнув відразу». І хоч перша збірка «Ніж у сонці» викликала як негативні, так і позитивні судження, все ж було ясно одне: в літературу прийшов оригінальний поет, який мав своє, індивідуальне бачення, яке виявилося відразу в'безмежності внутрішнього світу людини, в її історичному розвитку й перспективі. Одним з найулюбленіших прийомів І. Драча у прагненні до возвеличення людини було прирі внюв ан ня всіх планет до людської постаті. Планети автор наділяє людськими рисами. У «Баладі про соняшник» хлопчик раптом побачив сонце:
Красиве засмагле сонце,

В золотих переливах кучерів.
Людина і Сонце — наскрізні образа усієї поетичної творчості І. Драча, може, тому одну із своїх збірок він так і називає Сонце і слово

Перші публікації, перші книжки поета викликали розмови і про тематич
ний діапазон його творчості, і про її інтелектуалізм. Поява його на небосхилі
української поезії 60-х років була, з одного боку, несподіваною, а з іншого, ціл
ком закономірною. І. Драчу випало і одним з найвиразніших представників
«шістдесятників».

Основні мотиви поетової лірики — ствердження миру і протест; проти атомної загрози, що нависла над людством, уславлення визвольної боротьби трудящих світу, краса рідної землі і талановитість. її народу, поезія праці і трудового подвигу, радощі і драми кохання, душевне єднання людей. Своє мистецьке кредо поет і сформулював в невеличкій поемі «Спрага»:
Це спрага людяності, і краси, і змоги,




 







Я нею сповнений. Мене пече щоднини

Жагуча спрага щастя для людини, Тривоги людства — це мої тривоги. У віршах Івана Драча багато філософії. «В протуберанцях серця» поряд з космічною образністю використовує фольклорні мотиви, створює земні ліричні поезії — вірші про радощі й драми кохання. Інтимна лірика поета, на думку Л. Новиченка, не піддається аналітичному тлумаченню. У нього палкий вогонь любові — це вічний поклик до життя.

Значним явищем в українській літературі стала книга І. Драча «Корінь і крона». У цих двох словах — діалектична суть життя. Народ, ввібравши в себе досвід минулого, прагне скорити недосяжні раніше вершини, живлячись своїми соками, тягнеться до сонця.

Поет — це рух, шукання, зростання. Світ поезії Драча часто вражає новизною, а іноді і невдалими образами. І це все закономірно. Часом поет пише досить складні вірші («Листи Михайла Ковалінського до Сковороди»), тематичний діапазон його розширюється, поглиблюється і збагачується. Нерідко свіжого звучання набуває літературна деталь.
Свій ліричний талант, на мою думку, І. Драч розкрив у збірці «Київське небо»: традиційним темам — природа і душа, дружба і кохання, діалектика життя і смерті — поет надає сучасного звучання. Ця сучасність виявляється в характері поетичного мислення, бо поет, як радар, вбирає в себе почуття сучасників і повертає їх людям у відбитті свого таланту:
Ефір загус навкруг — його повнющий келих Спекотний день щодень вичавлює з дерев.

Стенається жура в твоїх очах веселих Під вітру владний рик, під моря ніжний рев. Основною проблемою збірки «Сонячний фенікс» є роздуми про роль і місце митця, мистецтва, зокрема поезії, в житті народу-Міфологічний образ чарівного птаха, який, проживши кілька сот років, спалював себе, а потім воскресав із попелу молодим, асоціюється з образом поета, який щоразу знаходить молоді сили, щоб «цей світ змалювать», бо відчуття обов'язку не дає йому спокою:

Це притяга земля. Це кличе все до себе. Хай наді мною сонце синьонебе, та кличе корінець, і грудка, і лозина, І вітром кресана непрохана сльозина. Багато у поета справ на цій землі. І найголовніша з-поміж них це боротьба за велич, високість, чистоту людської душі. Поета цікавить і тема виховання людської душі. їй він чує вірш «Дума про Вчителя». У вірші — сьогоднішній Драч з його складною еволюцією: від зухвалості (в ранній творчості) через бурливі каскади шукань до ґрунтовної врівноваженості.
Плідно працює І. Драч вподовж всіх років. Вершиною його творчості в жанрі поеми можна назвати «Чорнобильську мадонну» Автор пише і кіноповісті («Іду до тебе»), кіносценарії («Камінний хрест»). Уся його творчість — поета, драматурга, прозаїка, перекладача, літературного критика — перейнята духом сучасності. Він завжди оригінальний, неповторний, він завжди сам, він сам у собі.