Споконвіку людина прагнула творити, втілювати свою душу в полотна й симфонії, в мармур чи бронзу, і в поеми. Багато їх, творців прекрасного. Але кожен твір мистецтва ми сприймаємо відповідно до власного смаку. Одному подобається велична простота пейзажів Шишхіна або Васильківського, інший захоплюється абстракціонізмом чи то якимись іншими модерновими картинами. Комусь зігріває душу прозора лірика Сосюри, а хтось у захваті від складних асоціативних образів поем Драча... Постають перед нами земний, якийсь «домашній» колгоспний бригадир і великий письменник Стельмах, і весь спрямований до чогось вищого, готовий, мов буревісник, різати крилом хмари, Довженко.

Довженко... Моє захоплення ним почалося після зустрічі з висловом цього
письменника про те, що треба вміти і в буденних калюжах бачити зорі. Це під
штовхнуло мене читати і його твори, і написане про нього. І з кожним рядком
усе більше зростало захоплення. Але були й фільми... Залишилося тільки ди
вуватися, якою ж людиною треба бути, щоб зробити за одне життя стільки пре
красного,

Він був різним — це можна побачити з портретів. Часом — суворий і енергійний, часом — лагідний, ніжний, із теплою усмішкою... Автор-лірик «Зачарованої Десни» і пристрасний автор «Повісті полум'яних літ» та «України в огні».
Не правильно, що кіномитці більше звертають увагу у своїх творах саме на так званий відеоряд — принаймні Довженка це не стосується. У нього особлива мова, власний її стиль, що робить його саме письменником. Урочистим речитативом, сповненим болем і вдячністю звучать вступ і кінцівка («обрамлення») оповідання «Мати». А яка висока напруженість звучить у монолозі "Уляни Рясної про князя Святослава (урок історії в присутності фашистів — «Повість полум'яних літ»).

І ще приваблює мене Довженко цілісністю своєї натури.

Щодо значення особистості письменника існують різні погляди. Мені завжди хотілося, щоб письменники і в житті були саме такими чистими й прекрасними, близькими до ідеалів, що пропагуються у їхніх кращих творах. Без цього неможливо вірити у створене ними. Так от, Олександр Довженко був сильним, мужнім і принциповим і в житті.
Ну хто ще за часів репресій насмілився б у листах до Сталіна відстоювати гідність свого народу, святе право на патріотизм та інші думки, що не співпадали з тодішньою політикою «отця народів»!
Красивий внутрішньо й зовні, безмежно обдарований письменник та кінорежисер, Олександр Довженко навіки залишиться жити у своїх творах, у лам 'яті людей, як воїн (у прямому та переносному значенні слова) та співець свого краю.
І коли думаю про нього, тепло стає на душі. Радісно знати, що є такі люди. І ще приємно відчувати, що я належу до того ж самого народу, що і він.




 





Олександр Довженко —кінорежисер

Олександр Довженко — самобутній новатор у кіномистецтві і в літературі — є визначним явищем в історії української літератури.
Будучи водночас і режисером, і письменником, він мав серце полум'яного
патріота своєї землі.

Олександр Довженко робив для газети шаржі, карикатури, малював, але це вже його не задовольняло. Почав думати про «молоде мистецтво» — кіно. І так, як від природи він був сатириком, дивлячись фільми, подумки вказував на недоліки режисера у певних сценах.
І ось червень 1926 року, на Одеській кінофабриці режисер Довженко ставить першу короткометражну комедію «Вася — реформатор», потім «Ягідки кохання». У них молодий кіномитець показує кумедні пригоди.

Через рік виходить новий серйозніший фільм «Сумка дипкур'єра», у якому автор розповідає про героїчний подвиг радянського дипломата.
Після виходу на екран фільму «Звенигора» Довженко одразу став відомим на весь світ. Він чарував усіх режисерською фантазією, вмінням поєднати реальність і фантастику, епос і побут.

А далі з'являються «Арсенал» (про січневе повстання київських арсеналь-ців проти буржуазії), «Земля» (шедевр світового кіно про вселюдські проблеми: земля і людина, людина і смерть, кохання), «Щорс і «Тарас Бульба» (змалювання історичних постатей у нерозривному зв'язку з народом).

Після війни створює кіноповісті «Україна в огні» та «Повість полум'яних літ», яких подає факти нечуваного героїзму радянських воїнів.
Кольоровий фільм «Мічурін» схвилював глядача, бо автор показав подвижницьке життя великого науковця.
Шедевром О. Довженко є «Поема про море», бо в нього вів вклав «останні свої сили у величне діло, аби прославити народ свій у праці і в серцях інших народів, і в наступних часах у його безсмерті».

На жаль, не все написане він зміг поставити, але його дружна Юлія Сонцева зробила це після смерті видатного кіномитця.
Олександр Довженко — справжній творець, який показував прекрасні національні риси.