Це війни і повстання, цесльози і перемоги, це «тихі води, ясні зорі» і буруни біля Дніпрових порогів, це незламнісь Байди і крилаті козацькі «чайки» серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада — це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.
Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України — і перед очима постають картини.
Спокійно коливається ковила у степу, та раптом — пил, крики, свист тг тарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки...
Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали к-ки. Про це — у піснях і думах:
Бились з ранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар — утроє...
(«Ой, Морозе, Морозенку»)

Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам'ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього «живцем серце виривали») і прощається з Україною.
Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польські магнати. І знов на боротьбу вставали лидарі-козаки. Перебийте «лядськую славу загнав під лаву». Богдан Хмельницький... Погляньмо: Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду. Гей, не один лях лежить головою в воду.

(«Гей, не той то хміль») Та були і поразки. І панували в Україні польські та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі. Ой ви, ляшки, та недовірки, Годі ж панувати, Гей, недалеко іде Гонта,

Гиори з розвитку мовлення 8 клас 189
Дась він вам ззняки.
(«Ой наварили ляхи пива») Поруч з ним — його найближчий друг Максим Залізняк. Отак Максим Залізняк
Із панами бився І за те він: слави Гарной залучився.
(«Максим козак Залізняк») Століттями точилася боротьба. Б народних піснях ми знаходимо метафоричні картини:





 






Чорв а рі л л я зорана
І кулями засіяна, гей, гей!

(«Чорна рілля зорана»)

Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі — більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам'яті. Ніякі тортури не можуть «мусити козака зрадити рідну землю і віру християнську. В Царградх висить «за гик ребром зачеплений» Байда та стріляє в турецького царя. «Ото ж тобі, царю, іів Вайдину кару», — закінчує «Пісню про Байду» сивий кобзар.
А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку:
Бодай же ти того не діждав, Щоб я віру християнську під нозі топтав! («Самійло Кішка») А коли Ьтраплялася зрада, то вола безжально каралася. Як колись Тарас Вульба, дає благословіння на покарання свого сина Сави старий героїчний ко-іак Чалий («Ой був в Січі старий козак»).
Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай («Орлику Чу-ряк»), відважно воює козак Нечай («Ой, з-за гори високої»). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших — і маловідомих козаків.
І майже завжди це «вільні ігтахи», для яких «степ широкий» — «сват», «шабля й люлька —- вся родина, сивий коник» — «брат» («Там Де Ятрань круто п'ється»). Такий і козак Голота, що полем гуляє «ні города, ні села не займає», але на підступність татарина дає гідну відсіч. Як міфічний Антей, він черпає сили у рідній землі.

Козаки вміли і пити-гуляти, і воювати. Жили за принципом: «як бити, то бити, як пити, то пити». І часом необачними бували, як козак Нечай, що ...поставив... Три сторожі в місті, А сам пішов до кумоньки Щуку-рибу Зети. Однак, насамперед, все ж таки була справа, заради цього розлучалися і з матір'ю, і з жінкою. Але й теплоти душевної не позбавлені ці нещадні до ворогів лицарі. Ось як зворушливо прощається із земляками козак, що їде з України («Ой гай, мати»):
Виїжджавши, шапку знявши, Низенько вклонився: «Ой прощайте, слобожани, Може з ким сварився». ...Замислююся над долею України та її лицарів. Заплющую очі і знову бачу вечірнє небо, яскраві зорі, Дніпрові пороги, вогнища... Лунає соковитий, глибокий, якийсь величний голос сивого кобзаря:
Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію, Наш батю, полковнику чигиринський.
Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили та гуляли,
А неприятеля під нозі топтали!

(«Хмельницький і Барабаш») Співає кобзар і про військо Запорозьке, що «як мак процвітає», але, на жаль, ' і про те, як Січ руйнували. Думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові і в моїх жилах. І повторюю вірші Василя Симоненка: Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде.
Відображення героїчної боротьби за волю запорозького козацтва у народних думах та піснях
Хвилюється золоте збіжжя колосистого моря під високим склепінням блакитного неба, хлюпочуть повноводні ріки в зеленому вінку кучерявих верб, медами пахнуть буйні трави, великий шум іде тінистими дібровами... Та кож-; на п'ядь цієї квітучої землі щедро полита кров'ю, засіяна кістками, скроплена дрібними росами-сльозами. Із давніх-давен заздрісні сусіди посягали на дивовижну красу цього замріяного краю. І вставали на захист рідної неньки Ук-' раїни могутні богатирі-герої, що їх зібрала під своїми малиновими прапорами Запорозька Січ. Відчайдушно хоробрі, завзяті та дужі, вони, не шкодуючи сил; і самого життя, невтомно воювали зі своїми одвічними ворогами: то татарами;. й турками, то ляхами-католиками. Скільки їх полягло на кривавих полях битв І загубилися б ті славні подвиги патріотів на далеких шляхах історії, якби н увічнив їх народ український у своїх безсмертних думах та піснях.