Кожний вид мистецтва прекрасний по-своєму, а ось поєднання їх здатне глибоко вражати нашу душу, викликати бурю емоцій. Література і музика завжди йшли поруч. Це дві галузі культурного життя народу, між якими існує особливо тісний взаємозв’язок. Підтвердження тому - наша пісня, слава про яку лине по всьому світу. Однією з характерних рис українського народу є музикальність. Багато видатних представників нашої літератури були наділені неабиякими музичними здібностями, любили пісню, складали музичні твори, співали, грали на музичних інструментах. Особливе місце посідала музика в житті Лесі Українки. її зв’язки з музичним мистецтвом були постійними й різноманітними.

Ось переді мною репродукція картини В. Забашти «Лисенко слухає гру Лесі на фортепіано». Тендітна дівчина в красивій вишиванці натхненно схилилася над інструментом, а її ніжні руки легко літають над клавішами. Біля фортепіано в задумі стоїть сивий майстер - Микола Лисенко. На його обличчі - вираз захоплення. Леся грає. Незабаром тяжка хвороба відбере в неї цю радість спілкування з «давнім добрим другом» - так вона називала фортепіано. Елегійно звучать рядки її поезії, присвячені прощанню з ним:

    * Мій давній друже!
      Мушу я з тобою
      Розстатися надовго…
      Жаль мені!
      З тобою звикла я ділитися журбою,
      Вповідувать думки веселі і сумні.

Відтоді через усе літературне життя Лесі поезія й музика пройдуть пліч-о-пліч, увиразнюючи одна одну, надаючи неперевершеної художньої сили її творам. Музика завжди викликала в душі Лесі цілу гаму почуттів. Вона чула мелодії скрізь: у леготі весняної ночі, у шумі морських хвиль, у шелестінні трав, у буянні лісової стихії… Ще маленькою Леся, зачарована картиною нічного неба, якось сказала: «Хмарки пливли і пливли крізь місяць одна за одною піцикато», а іншим разом порівняла: «У садку стояла така співоча тишина, ніби грали піанісимо в найніжнішому адажіо». Леся володіла технікою гри настільки, що могла вільно читати з аркуша доволі складні твори класичного репертуару, виконувати в колі близьких друзів окремі сонати Бетховена, ноктюрни і вальси Шопена, п’єси Шумана, Шуберта, твори Лисенка, Завадського… Музика давала поетесі творче літературне натхнення, під її впливом яскрава фантазія вимальовувала дивовижні сюжети та образи:

    * Коли я смуток свій на струни клала,
      З’являлась ціла зграя красних мрій,
      Веселкою моя надія фала,
      Далеко линув думок легкий рій.

Пісня, музика, мелодія - ці образи в поезіях Лесі Українки часто набувають символічного значення, втілюючи в собі високе прагнення авторки до краси, духовності, оптимізму:

 





    * На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала…
    * Бажаю так скінчити я свій шлях,
      Як починала: з співом на устах!

Дочка Прометея вірила, що після її смерті «на світі запалає покинутий вогонь» її пісень; вона прагнула «серед лиха співати пісні»; вона торкала «сім струн… струна по струні» і щиро бажала:

Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
Герої її творів кохаються в музиці: пробуджена грою на сопілці, розкриває перед нами красу своєї душі лісова русалка Мавка; акомпануючи собі на мандоліні, «примовляє пісні чудові» поет із «Давньої казки»; співає колискову ненька своєму немовляті…

    * У циклі віршів «Мелодії» Леся написала:
      Хотіла б я піснею стати
      У цюю хвилину ясну,
      Щоб вільно по світі літати,
      Щоб вітер розносив луну.

Так і сталося. Поетичне слово безсмертної Лесі лунає по світу стоголосою піснею, бо саме музика була невід’ємною частиною її духовного життя.