А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
Твір за драмою феєрією Лесі Українки «Лісова пісня» - сочинение

Люди повинні пам’ятати, що природа - це не просто дім, в якому ти живеш, це те, що живе поряд з тобою, можливо, не схожим на людське, але повнокровним життям. Геніальна поетеса Леся Українка зрозуміла цю істину - і перед очима живими картинами постали чудові місячні ночі, лісові хащі, глибини прозорої води, лугові тумани. І вся ця лісова, водяна, польова сила прийшла до неї, щоб письменниця увіковічила їх, дала безсмертя. Як удова мережка, заткана зірками на срібній основі, з’явилась «Лісова пісня» - твір, що викликав подив і зачудування сучасників, що зачаровує і хвилює нащадків. Особливо яскраво постає в драмі-феєрії образ природи як супутника людського життя. Поява людини викликає тривогу серед мешканців лісу й озера. Русалка, почувши, що «тута мають хижку будувати», висловлює свій гнів і погрожує:

Ой, ті люди
З-під стріх солом’яних!
Я їх не зношу!
Водяник не підтверджує Русалку, адже йдеться про дядька лева, а він приятель лісовим мешканцям. Так намічається лінія: людина і природа, залежність їх взаємин від духовного світу людини, її характеру. Русалка говорить про людей взагалі, а Водяник - конкретно про дядька Лева. Отже люди є різні. Уперше про волю й неволю згадується в діалозі Русалки і Водяника, який наказує своїй неслухняній доні не зринати «три ночі місячні поверх води», а у відповідь чує: «Я - вільна, як вода!» У цій суперечці вже звучить якась тривога, та вона одразу ж стихає. Лунає прекрасна й неповторна, сповнена могутньої творчої сили мелодія Лукашевої сопілки. Справжнє високе мистецтво, його чарівна сила, здатні пробуджувати всі земні сили. Після зстрічі з Лукашем Мавка сприймається як реальна людина. Музика передчасно розбудила її, глибоко вразили її чутливу душу. «Весна ще так ніколи не співана»,. - каже Мавка, відчуваючи незвичайну щирість і красу мелодії. Справді, то не весна - на сопілці грала людна.

    * Лісовик квапиться застерегти свою доню:
      …минай людські стежки, дитиною
      бо там на ходить воля, - там жура тягар свій носить.
      Обминай їх, доню: раї тільки ступиш - і пропала воля:
      Мавка щиро дивується:
      Ну, як таки, щоб воля - та пропала?

Вдруге звучить мотив про волю і неволю, тепер уже в житті людському і про неможливість знищення БОЛІ у вільному світі - в майбутньому, духовно багатому, прекрасному житті, за принципами якого живе Мавка. Природа мас чарівні властивості:

    * Спить озеро, спить лісі очерет.
      Верба рипіла все: «Засни, засни…»
      І снилися мені все білі сни.



 
Таку прекрасну картину зимової казки-сну створює поетеса. Мавнині слова і Начарували Лукаша. Заслухавшись, він з подивом вимовляє: «Як ти говориш…». А у відповідь чує захоплені: «Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я поколишуся». І, слухаючи мелодії Лукашевої сопілки, мимоволі озивається тихесенько на той самий голос: * Як солодко грає, Як глибоко крає, Розтинає білі груди, серденько виймає! Картина розквіту природи символічна: так розквітає сама людина, одухотворена високою красою мистецтва. Саме тут, серед вільноїярироди, безпосередньо і невимушено розвиваються щирі взаємини Лукаша та Мавки. Природа оддячуе своїх добрих, щирих дітей, які бережуть і примножують її щедроти. Таким люблячим природу як власний дім у творі обдарованих буйною фантазією людей, які можуть впіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою свого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника, Потерчат і Куца. Мудрість і сила людини - в єднанні з природою, яка втілена теж в образі Мавки. Лісова красуня ненав’язливо підказувала, коли землю орати, коли сіяти, де і коли, яке дерево використати для потреб господарства, тому «так, як сей рік», коли жила в Лукаша Мавка, «хіба коли родило». Вонаще й оселю прикрасила «умаїла квітами попідвіконню -любо подивиться!». Отже, для Мавки працювати - ще творити «красиве і корисне», розумно втручаючись в природу. По вона - це часточка землі, її духу животворящого. Саме такою вона покидає людський світ, але не таїть в собі зла: * Я обізвуся до них Шелестом тихим вербової гілки, Голосом ніжним тонкої сопілки, Смутними росами з вітів моїх. Символами рідної землі, її краси постають вербаі сопілка. Образ верби проходить через увесь твір: верба, що брала Мавку на зиму в своє лоно: вербичка, якою Мавка стала після прокльонів Килини, а потім спалахнула ясним вогнем; вербиця, що виросте з легкого, пухкого попелу спаленої вербички. Наскрізним є й образ сопілки. Вона розбудили Мавку, покликала її до життя й любові, солодко грала, глибоко краяла душу. До майбутніх поколінь безсмертна Мавка обізветься теж «голосом ніжним тонкої сопілки», мелодією, яку напровесні Лукаш «вигравав, мрії збираючи в гаю», і яка її так вразила. Отже, інших вона теж будитиме від сну. Мистецтво й краса - вічні, вони завжди викликатимуть у людей добрі почуття.





Ну а если Вы все-таки не нашли своё сочинение, воспользуйтесь поиском
В нашей базе свыше 20 тысяч сочинений

Сохранить сочинение:

Сочинение по вашей теме Твір за драмою феєрією Лесі Українки «Лісова пісня». Поищите еще с сайта похожие.

Сочинения > Сочинения по украинской литературе > Твір за драмою феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»
Сочинения по украинской литературе

Сочинения по украинской литературе


Сочинение на тему Твір за драмою феєрією Лесі Українки «Лісова пісня», Сочинения по украинской литературе