Що є істина? Істина (так можуть думати багато хто) - це абсолютна правда, тобто така правда, що для всіх випадків і для всіх людей однакова. Такої правди бути не може. Навіть факт, здавалася б, очевидно однозначна подія, але різні люди сприймають її по-різному. Так, наприклад, звістка про смерть може бути зрозуміла як звістка про інше, нове життя. Часто правда не може бути абсолютною, для всіх єдиною, тому що слова неоднозначні, тому що зміст того самого слова розуміється по-різному. Тому будемо говорити не про істину - поняття недосяжне, - а про правду, що розрахована на «середню» людину. Зіставлення істини і жалю надає слову «істина» деякий відтінок твердості. Істина - це тверда і жорстока правда. Душі поранені істиною, а тому мають потребу у жалі. Не можна сказати, що герої п’єси «На дні» являють собою більш-менш однорідну масу людей - безособових, безхарактерних. Кожний з героїв почуває, мріє, сподівається або згадує. Точніше, носить усередині себе щось дорогоцінне і таємне, але оскільки світ, у якому вони живуть, безсердечний і твердий, вони змушені ховати якнайдалі всі свої мрії. Хоча мрія, май вона докази реалізації у суворому реальному житті, могла б допомогти слабким людям - Насті, Ганні, Акторові.


 



Вони - ці слабкі люди - подавлені безвихідністю реального життя. І їм для того, щоб жити, необхідна рятівна і мудра неправда про «праведну землю». Доти поки люди будуть вірити і прагнути до кращого, вони будуть знаходити в собі сили і бажання жити. Навіть самі жалюгідні з них, навіть ті, хто своє ім’я втратив, жалістю і жалем можуть бути вилікувані і навіть почасти відроджені. От тільки знали б оточуючі люди про це! Може бути, тоді б із самообману навіть слабка людина побудувала собі краще, прийнятне для неї життя? Але навколишні про це не замислюються, викривають  мрію. Чи варто обвинувачувати у неправді старця, що єдиний з мешканців нічліжки думає не про себе, не про гроші, не про випивку, а про людей? Він намагається приголубити («Людину приголубити ніколи не шкідливо»), він вселяє надію спокоєм і жалістю. Саме він, зрештою, хоч небагато змінив всіх людей, всіх мешканців нічліжки… Так, Актор повісився. Але винний у цьому не тільки Лука, але й ті, хто не жалував, а різав по серцю правдою. Є деякий стереотип відносно правди. Нерідко вважається, що правда завжди гарна. Звичайно, коштовно, якщо ти завжди живеш правдою, реальністю, але тоді неможливі мрії, а слідом за ними - інше бачення світу,  поезія у широкому змісті цього слова.

Саме особливий погляд на життя народжує прекрасне, є основою мистецтва, що зрештою також стає частиною життя. Як же жаль сприймають більше сильні люди? От Бубнов, наприклад. Як здається, найбільш твердий і цинічний із всіх мешканців нічліжки. Бубнов «бубонить» увесь час, констатуючи голі, важкі істини: «як себе не розфарбовуй - усе зітреться», совість не потрібна йому, він - «не багатий». Василісу Бубнов, не соромлячись, спокійно називає лютою бабою. Звичайно з Бубновим ніхто не розмовляє, але він час від часу вставляє свої зауваження у самі різні діалоги. І той же самий Бубнов, головний опонент Луки, сумовитий і цинічний, у фіналі пригощає всіх горілкою, ричить, кричить, пропонує «відвести душу»! І тільки п’яний, щедрий і говіркий Бубнов, за словами Альошки, «схожий на людину». Видно, Лука добротою заділ і Бубнова, показав йому, що не у зневірі повсякденної туги життя, а в чомусь більше життєрадісному, підбадьорюючому - у мріях. І Бубнов мріє!

Поява Луки згуртувала «сильних» мешканців нічліжки (Сатину, Кліща, Бубнова у першу чергу), виникла навіть цільна загальна розмова. Лука - людина, що співчував, жалував і любив, зумів вплинути на всіх. Навіть Актор згадав і улюблені вірші, і ім’я. Почуття і мрії людини, її внутрішній світ усього дорожче і цінніше, тому що мрія не обмежує, мрія розвиває. Правда не дарує надії, правда не вірить у Бога, а без віри в Бога, без надії немає майбутнього.